Останній приклад — візит канцлера Німеччини Фрідріха Мерца до Києва на початку жовтня. Під час нього німецькі та українські компанії підписали 14 угод приблизно на €6,6 млрд. Серед напрямків співпраці Reuters називає системи ППО, радари та дрони-перехоплювачі. Але важливіший не окремий пакет контрактів, а тенденція. Євросоюз уже закладає участь української промисловості у свої оборонні програми. І це означає, що Україна поступово переходить від ролі одержувача європейської зброї до ролі одного з учасників європейської системи її розробки та виробництва. Європі знову потрібні заводи Повномасштабна війна показала проблему, до якої значна частина Європи виявилася не готовою: сучасна велика війна потребує величезної кількості боєприпасів, ракет, засобів ППО, дронів та запасних частин. Європейські країни повинні одночасно поповнювати власні запаси, передавати озброєння Україні та створювати резерв на майбутнє. Європейська рада прямо вимагає до 2030 року суттєво підвищити оборонну готовність ЄС. Серед пріоритетів називаються дрони та протидронові системи, раннє попередження, ППО, далекобійна високоточна зброя і космічні системи. Окремо Рада наголошує на необхідності виробляти озброєння у потрібних кількостях і з необхідною швидкістю. Фактично Європа намагається перейти від оборонної промисловості мирного часу, розрахованої на порівняно невеликі замовлення, до системи, здатної швидко нарощувати випуск продукції. Одночасно виявилася ще одна проблема — фрагментованість європейського ВПК. Оборонні підприємства працюють переважно в межах національних систем, країни використовують різні типи озброєння, а рішення про експорт військової продукції залишаються компетенцією окремих держав. ЄС тепер намагається збільшувати спільні закупівлі та об'єднувати виробничі ланцюги. Україна дала Європі досвід, якого у неї майже не було Український внесок у цю перебудову полягає не лише у виробничих потужностях. Європейська рада у червні прямо закликала використовувати досвід України у нових технологіях та працювати з українською оборонною промисловістю під час створення нових військових спроможностей. Йдеться насамперед про технології, які дуже швидко змінюються безпосередньо під впливом бойових дій: безпілотники, засоби боротьби з ними, радіоелектронну боротьбу, програмне забезпечення, системи управління та автоматизацію. Традиційна велика оборонна програма може розроблятися роками. Українська війна створила іншу модель: нова система потрапляє на фронт, військові знаходять її слабкі місця, виробник отримує дані і швидко змінює конструкцію або програмне забезпечення. Єврокомісія намагається перенести цей досвід у європейську систему. Спільна ініціатива BraveTech EU об'єднує європейські механізми оборонних інновацій із українською платформою Brave1. Відібрані рішення мають не лише отримувати фінансування, а й проходити випробування у сценаріях, сформованих на основі реальних умов війни в Україні. Тут сторони мають різні сильні сторони. Європейський ВПК має великі компанії, капітал, розвинену промислову базу та доступ до довгострокових державних контрактів. Українські виробники отримали досвід швидкої розробки і перевірки технологій у війні високої інтенсивності. Тепер ЄС намагається поєднати ці можливості. Українські підприємства вже вписують у правила ЄС Найпомітніше зміни видно не у політичних заявах, а у правилах нових європейських програм. У березні Єврокомісія затвердила робочу програму European Defence Industry Programme (EDIP) обсягом €1,5 млрд на 2026–2027 роки. Понад €700 млн передбачено на збільшення виробництва ключової оборонної продукції, зокрема ракет, боєприпасів і систем боротьби з дронами. Із цієї суми €260 млн виділено через спеціальний Ukraine Support Instrument. Ці гроші призначені для спільних проєктів, які мають збільшувати оборонні виробничі можливості як України, так і Європи. Defence Industry and Space Це принципово інша модель, ніж передача вже виготовленої зброї. ЄС фінансує не лише кінцевий продукт для української армії, а й розширення самої виробничої бази із залученням українських компаній. Ще масштабніший механізм — SAFE, через який країни ЄС можуть отримувати довгострокові кредити для оборонних закупівель. Загальний обсяг програми становить €150 млрд. Правила SAFE передбачають, що щонайменше 65% вартості компонентів кінцевого виробу мають походити з ЄС, України або відповідних країн Європейської економічної зони та Європейської асоціації вільної торгівлі. Україна також може брати участь у спільних закупівлях за визначених умов. Defence Industry and Space Тобто українські компоненти в цьому механізмі фактично враховуються разом із європейськими. Для українського підприємства це означає потенційну можливість стати не лише постачальником української армії, а частиною ланцюга виробництва озброєння для країн ЄС. Українські компанії отримують доступ до оборонних досліджень ЄС Інший важливий напрямок — European Defence Fund (EDF), через який ЄС фінансує спільні дослідження та розробку нового озброєння. У конкурсах EDF на 2026 рік українські заявники вперше отримали можливість брати участь. На конкурс із загальним бюджетом трохи більше €1 млрд надійшло рекордних 612 проєктних пропозицій — на 49% більше, ніж роком раніше. Результати відбору очікуються у березні 2027 року. Половину бюджету конкурсу призначено для спільної розробки великих оборонних систем. Серед напрямків — європейський перехоплювач для протиракетної оборони, новий основний бойовий танк, реактивна система залпового вогню та напівавтономний військово-морський апарат. Інша частина коштів спрямовується, зокрема, на радіоелектронну боротьбу, захищені мережі, нові енергетичні системи та інші технології. Для невеликих компаній створюються спрощені механізми. У першому такому конкурсі в межах одного з проєктів EDF заявки подавали понад 200 малих і середніх компаній, серед них — українські. Defence Industry and Space Це важливо, тому що значна частина українських військових технологій створюється не великими державними підприємствами, а порівняно невеликими приватними командами. У вересні відбувся ще один, менш помітний, але показовий крок: Український кластерний альянс став першим українським учасником European Network of Defence-related Regions. Європейська мережа об'єднує 132 організації з 23 держав ЄС, Норвегії та тепер України і допомагає підприємствам та кластерам знаходити партнерів, фінансування і спільні проєкти. Так поступово створюється інфраструктура, через яку українські компанії можуть входити до європейських виробничих ланцюгів. Що отримує Україна Для українського ВПК така інтеграція потрібна не лише через додаткові гроші. Війна створила в Україні велику кількість військово-технологічних компаній, але їхній нинішній ринок значною мірою залежить від потреб української армії та воєнного бюджету. Після зміни інтенсивності війни попит може суттєво змінитися. Вихід на європейський ринок дає можливість отримувати довші контракти, працювати із замовленнями інших держав, залучати європейський капітал та масштабувати виробництво. Не менш важливим є доступ до комплектуючих, дослідницьких центрів, випробувальних програм і європейських партнерів. Для окремих підприємств може бути важливою і можливість частину виробничих процесів розміщувати за межами України. Українські оборонні заводи та конструкторські бюро залишаються цілями російських ударів, тоді як спільний виробничий ланцюг у кількох країнах складніше знищити однією атакою. ЄС водночас отримує можливість швидше переносити технології, перевірені українськими військовими, у серійне виробництво. Саме такою логікою керується BraveTech EU: європейські розробники отримують доступ до випробувань за сценаріями реальної війни, а українські — до європейських програм фінансування та масштабування. Інтеграція тільки починається Однак говорити, що Україна вже стала повноцінною частиною європейського ВПК, зарано. Оборонний ринок ЄС досі значною мірою складається з окремих національних систем. Країни мають власних виробників, свої процедури закупівель та різні вимоги до техніки. Право дозволяти або забороняти експорт озброєння також залишається за державами-членами. Українським компаніям доведеться пристосовувати продукцію до європейських стандартів, проходити процедури сертифікації, захищати інтелектуальну власність та будувати довгострокові відносини з великими європейськими підрядниками. Є й потенційний конфлікт інтересів. Українські компанії хочуть самостійно виробляти і продавати власну продукцію, а європейські держави одночасно прагнуть завантажувати замовленнями свої заводи та створювати робочі місця у себе. Тому подальша інтеграція залежатиме не лише від технологій, а й від того, як розподілятимуться контракти, виробництво і права на спільні розробки. Але сам напрямок уже закріплений у європейській політиці. EDIP передбачає спеціальний інструмент для України, SAFE ставить українські комплектуючі поряд із європейськими, а EDF відкрив конкурси для українських заявників. Україна входить уже в інший європейський ВПК Війна змінює не лише українську оборонну промисловість. Європа теж переходить до іншої моделі: більше спільних закупівель, більші серії виробництва, швидше впровадження нових технологій і дедалі більша увага до дронів, ППО, ракет та засобів радіоелектронної боротьби. Європейська рада вже офіційно визначає український досвід одним із джерел, з яких ЄС повинен брати уроки для розвитку своїх військових можливостей. Це створює незвичну ситуацію. З одного боку, Україна залежить від європейської зброї, фінансування та виробничих можливостей. З іншого — сама Європа використовує технології та знання, які з'явилися в Україні під час війни, щоб перебудувати власну оборонну систему. Тому Україна поступово інтегрується не в той європейський ВПК, який існував до 2022 року. Вона входить у промисловість, яка сама зараз перебудовується під впливом цієї війни. Якщо нинішні програми перетворяться на довгострокові контракти й спільне серійне виробництво, одним із наслідків війни може стати поява фактично спільного європейсько-українського оборонного виробничого простору. І тоді роль України для європейської безпеки визначатиметься вже не лише чисельністю її армії чи розташуванням на східному кордоні Європи, а й тим, що і разом з ким вона виробляє. Олексій Дмитренко