Вимушений переїзд змушує людей залишити не лише свої домівки, а й звичне життя, роботу, друзів і плани на майбутнє. Та попри втрати, переселенці мають знаходити сили починати все з нуля, адаптуватися до нових громад і будувати нове життя. Нове місто і робота, яка стала покликанням Після деякого часу на Буковині Юлія зрозуміла, що хоче допомагати тим, кому ще важче. Вона побачила оголошення про те, що до Благодійного фонду “Місто добра” шукають няню. Старобільчанка зізнається, що планувала йти туди, як волонтерка, але отримала там повноцінну роботу. “У мене є педагогічна освіта, тому мені запропонували посаду другого вчителя. Я, звісно, погодилася. Тепер я вчу уроки з дітками, “підтягую” їх із якихось конкретних предметів, ходжу з ними на екскурсії та до басейну, допомагаю в організації дитячих заходів за їх участю тощо”, - розповідає Юлія. Спочатку вона планувала, що працюватиме по 4-6 годин на день, але часто цей графік є плаваючим, бо у роботі з дітьми, на її думку, по-іншому просто не буває. Більшість дітей, з якими Юлія працює, це діти з сімей зі складними життєвими обставинами, вилучені з родин, або ті, які були свідками домашнього насильства. “Дуже привʼязуюся до них. Коли їх забирають, то я плачу”, - каже вона. Футбол, який змінив Артура Вдома ж у неї починається “друга зміна”. Приїхавши на підконтрольну територію, йому було складно адаптуватися й знайти друзів, адже за словами Юлії, суспільство не завжди готове приймати дітей з інклюзією. “У себе на роботі я дізналася про можливість записати його до футбольної команди “Чернівці Динамо Діти”. З тих пір він постійно ходив на тренування, почав більш активно займатися спортом і сильно схуд. Там, на футбольних полях та спортивних майданчиках, він познайомився з хлопцями, які стали йому друзями”, - сказала Юлія. Сьогодні Артур - воротар команди “Чернівці Динамо Діти”, володар трьох нагород найкращого голкіпера за підсумками соціальних футбольних турнірів. Його із задоволенням запрошують до складу одразу вісім аматорських команд області. “Саме спорт став для нього найкращим інструментом соціалізації. Дорослі футболісти й ветерани фактично взяли Артура під своє крило, допомігши йому відчути себе повноцінною частиною команди. Тут його особливості не стали перешкодою для дружби, поваги й довіри”, - розповідає старобільчанка. Інклюзивна освіта і нові можливості Успіхи Артур робить і в навчанні. Зараз він навчається у професійно-технічному училищі в Чернівцях в інклюзивній групі за спеціальністю швейна справа. Тамтешні майстерні обладнані сучасними безшумними швейними машинами й іншим безпечним обладнанням. “Артур уже опанував основи професії. Свої вироби студенти інклюзивної групи успішно продають на благодійних ярмарках”, - каже вона. Юлія не шкодує про переїзд і переконана, що саме він докорінно змінив життя її сина. Нові можливості, підтримка та інклюзивне середовище допомогли Артуру розкрити свій потенціал, і для матері це є найбільшою радістю. Ксенія Новицька