Підслухано в черзі: що бентежить переселенців з Луганщини
У 18 областях України працюють гуманітарні хаби, відкриті Луганською обласною військово-цивільною адміністрацією. Переселенці з окупованої Луганщини там отримують гуманітарну допомогу, консультації фахівців та можуть поспілкуватися один з одним. Здебільшого тут люди старшого віку, молодь буває, але в основному ті, в кого маленькі дітки: комусь потрібні підгузки, комусь дитяче харчування... Біля гумхабів можна почути чимало історій тих, хто вимушений був залишити рідну домівку через обстріли населених пунктів та російську окупацію
"Звідки ви приїхали?" - саме це питання задають один одному ті, хто чекає своєї черги. Старобільськ, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Попасна, Кремінна, Рубіжне... Вся географія Луганщини зараз представлена в кожній області. Як там мій дім? Дві жіночки, що чекали своєї черги отримати гуманітарку, під час знайомства з'ясували, що обидві приїхали з Сєвєродонецька. До переїзду вони не знали одна одну, згадували обстріли та розповідали, в якому стані перебували їхні будинки та квартири перед виїздом. "У мене квартира ціла, не ушкоджена, проте в сусідську вдарив снаряд, та так вдарив, що стіни між квартирами більше немає. Я коли виїжджала, закрила квартиру на замок, проте навряд чи це її врятує від непроханих "гостей", адже між моєю та сусідньою більше немає стіни, та й сусіди десь виїхали. Оце дізналася, що в моїй квартирі хтось з місцевих оселився. Навіть не знаю, що за людина, хочеться вірити, що порядна та пригляне за домівкою", - розповідає новій знайомій сєвєродончанка. Її співрозмовниця зітхає, адже після обстрілу її будинок зруйнований і квартира також. "Мені навіть повертатися нема куди", - з жалем каже вона. Поховала чоловіка та поїхала Літня жителька Лисичанська місяць прожила під обстрілами. Її дорослі діти з сім'ями евакуювалися, а вона залишилися доглядати за сліпим хворим чоловіком. "Він був дуже хворий, я не могла його залишити. Летіло по місту щодня, дуже було страшно. А коли чоловік помер, поховала його та поїхала до дітей. Зараз живу з ними. Вони навіть не захотіли оформлювати статус ВПО, кажуть, що молоді, зароблять собі самі. А я ось оформила та отримую гуманітарку", - розповідає жінка новій знайомій. Та пропонує у відповідь поговорити з дітьми про статус ВПО та фінансову підтримку. "Хай оформлюють. Вони залишилися без дому, невідомо що буде з будинком далі, навіть якщо він зараз цілий. Адже у чужому місті треба платити за оренду квартири, а це не дешево. Та й ціни ростуть постійно, а то хоч якась копійчина", - зазначає вона. Де що оформити? Одна з основних тем, які обговорюють переселенці в черзі - де ще можна оформити гуманітарну допомогу чи отримати фінансову підтримку. Люди діляться адресами та телефонами благодійних фондів, міжнародних організацій, які надають підтримку тим, хто вимушений був залишитися без дому. "Там гроші видають не всім, є певні критерії. Ви перше ніж їхати, зателефонуйте, ось вам номер, записуйте..." - радить одна жінка іншій. Тим часом двоє чоловіків між собою розмовляють про те, де можна отримати "гігієну" - тобто набори, до складу яких входить шампунь, мило та інше. "Там де я отримував, Червоний Хрест видає тільки тим, хто зареєстрований у нашому районі. Ви зверніться до головного офісу, там скажуть, де у вашому районі така допомога є", - пояснює один чоловік іншому. "Хочу спілкуватися зі своїми" Звичайно, в основном у гуманітарні хаби люди йдуть, щоб отримати допомогу або якусь консультацію, проте є чимало тих, хто хочуть спілкуватися зі своїми земляками. "Коли Попасну бомбили, ми вирушили у Росію, проте там нам сказали: "Чого ви сюди приперлися? Тут своїх дармоїдів вистачає". Це тільки заманюють наших людей туди, а насправді брешуть, що нас там чекають. Через Європу ми змогли повернутися в Україну. Зараз винаймаємо житло. Роботу вдалося знайти легко, як-то кажуть: "Хто шукає, завжди знайде". Оце приходжу сюди заради спілкування із земляками. Навіть якщо не з мого міста хто буде, а з іншого населеного пункту області, все одно - свої", - розповідає переселенка. Жінка з жахом згадує бомбардування, яких зазнало місто: "Попасна розбита вщент". Дійсно, чого не вистачає переселенцям, це спілкування зі своїми, не кожен може знайти нових друзів у чужому місті. Та й ті, хто пережив те саме, що й ти, зрозуміють тебе куди краще ніж інші. А ще людям дуже не вистачає інформації про малу батьківщину. Окупанти відрубили інтернет, подекуди немає мобільного зв'язку, а навіть там, де він є, не кожен може зателефонувати та поспілкуватися з рідними. "Не знаю, як там наше Сватове. З вересня немає інтернету. І зателефонувати не знаю як, бо не маю номерів. Ото єдине, в Telegram читаю місцеві чати, так хоч якусь маю інформацію. Та й тут ось поспілкувалася та хоч щось нове дізналася", - розповідає сватівчанка. Ще не всі вирішили, повернуться додому чи ні, проте кожного цікавить: "Як там, вдома?". Степан Андрющенко Фото ілюстративне Читайте також: Чотири місяці в пеклі: як виживали люди в Сєвєродонецьку та на заводі "Азот"
Підслухано в черзі: що бентежить переселенців з Луганщини
48522