Про перші дні протистояння окупаційній армії на сході України та про роль Старобільщини в обороні Луганщини розповів командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-лейтенант Олександр Павлюк в інтервʼю для проєкту «Радіо Свобода» — «Донбас Реалії». Підготовка до вторгнення Як розповів військовий, вже восени 2021 року в штабі ООС вже розуміли велику ймовірність повномасштабної війни. На той час масштаби війни важко було зрозуміти, але вже було очевидно, що вона охопить територію Луганської та Донецької областей. «Ми аналізували дії противника, його превентивні заходи, розвідувальні функції, які вони виконували вздовж кордону. Всі ознаки були, що ми зустрінемо ворога не тільки з так званих "днр" та "лнр", а і з території росії. Тому, починаючи з осені, ми взялися до виконання певних дій для того, щоб успішно зустріти та завдати загарбнику максимального ураження», – розповів Павлюк в інтервʼю. Павлюк каже, що співвідношення сил та засобів було не на користь української сторони. Військовослужбовці готувалися протягом п'яти місяців до відбиття повномасштабної агресії. «Вже у січні-лютому 2022 року ми отримували телеграми від ГУР, передбачалося, що такий варіант можливий. На лютий було зроблено, я думаю, максимально все, щоб гідно зустріти ворога. Усі позиції були посилені, прораховані та програні всі можливі варіанти дій, переміщені всі резерви, як мінімум два рази проводилися повномасштабні тренування напередодні вторгнення попри те, що локальних тренувань було проведено багато — це зіграло вирішальну роль. Бо у перший день, коли був завданий удар по всіх командних центрах, пунктах управління, місцях, де мали б бути скупчення наших військ та склади, ці удари пішли в пусте місце», – зазначив командувач. Перевага у живій силі Генерал-лейтенант Олександр Павлюк каже, що проти українських сил в зоні ООС виступили 1-ий та 2-ий армійського корпусу "лнр", "днр". До них приєдналися російські сили — 1-а танкова армія, 20-а танкова армія та 8-й загальновійськова армія. Угруповання 1-го та 2-го корпусу до початку мобілізації в л/днр нараховувало 35 тисяч військових. До речі, підрозділи 20-ї армії наступали в напрямку Старобільська. Павлюк додав, що після початку примусової мобілізації бойовики призвали приблизно таку саму кількість особового складу. «Все, що було у противника боєздатне протягом 8 років бойових дій, стало кістяком тих угруповань, які вдарили по Луганській області та в напрямку між Волновахою та Маріуполем. Однак ці корпуси не виправдали тієї довіри, яка на них покладалася російськими окупаційними військами. Навіть при посиленні цих корпусів російськими штатними підрозділами, вони не змогли виконати усі поставлені перед ними задачі. Але воювали вони все-таки досить потужно», – каже Павлюк. Найнебезпечніша ділянка — на Луганщині Як каже Павлюк, враховуючи величезну перевагу противника та повний контроль повітря, втримати лінію оборони, коли росіян «луплять» зі всіх сторін, дуже непросто. «Наші люди зробили диво, це дійсно подвиг, тому що ніхто не очікував, що в такому стані, при такій перевазі, ми зможемо вистояти та багато чого до цього часу тримаємо того, що було у нас до початку війни. Але ті резерви, які були, ми висунули по рубежу Щастя-Старобільськ-Біловодськ, вони зіграли свою роль — зупинили темпи (російського наступу, – авт.), що нам дало можливість перегрупувати свої сили, засоби та зайняти рубіж, який ми й далі утримували. Ми зупинили навалу. За три дні вороже угруповання, яке йшло першочерговим, ми настільки його пошматували, що реально вже йшли мобілізовані. Мобілізованих було дуже багато», – згадує протистояння Олександр. Мобілізованих, з територій окупованих до 24 лютого 2022 року, заводили на передній край, каже Павлюк. Це робилося для того, щоб сковувати та стримувати дії українських військових. Попри всі складнощі та перевагу противника, захисниками України в перші дні вдалося стримати основні удари на Луганському напрямку та в напрямку Маріуполі. Оточення в Біловодську Як каже командувач, сили ООС могли потрапити в оточення. Тому робилися все, аби не допустити цього, щоб мати коридор, яким би постачалися боєприпаси, ресурси та евакуювалися поранені. Військовим вдалося досягти цієї мети, каже Павлюк, тому противнику не вдалося вийти на рубіж, який би не дав маневру силам ООС. «Я скажу, що і противник не очікував такої зустрічі, тому російські підрозділи, які йшли через Луганську область, зіткнувшись з нашими резервами, були зупинені», – зазначив військовий. Через це агресор зайнявся переплануванням своїх дій. Росіяни намагалися обходити наші підрозділи та взяти їх в оточення. У Біловодську така тактика вдалася. «Один наш батальйон у Біловодську потрапив в оточення, але завдяки умілим діям зміг знищити противника. Чотири опорних пункти ворога вони знищили відразу, і потім наші бійці вийшли до своїх основних сил. Решту підрозділів ми відвели та зайняли суцільну лінію оборони. Тому, в принципі, ми вгадали всі варіанти дій противника», – резюмував він. Роль Старобільщини в обороні Як каже Павлюк, напрямки головних ударів росіян були спрямовані на Луганському напрямку по рубежу Щастя і Трьохізбенка, щоб вийти на Сєверодонецьк, Луганськ, аби зайти у тил силам ООС. Крім того, був удар, який проходив по рубежу Волноваха-Маріуполь, щоб оточити Маріуполь і знову ж таки вийти в тил українським військ. Також агресор спрямував ще декілька ударів, серед них на Попасну, Старобільськ та в напрямку Горлівки. «По рубежу Сватове-Старобільськ-Біловодськ нами були створені відповідні буферні зони — це опорні пункти, які не допустили раптового проходу противника. Він (противник, – авт.) був зупинений, почав перегруповуватися, оцінювати задачі, намагався обійти наші війська. Ми вийшли на рубіж Кремінна- Рубіжне-Старобільськ, щоб зімкнути лінію, зробити суцільну лінію оборони та вже однозначно утримати противника на цьому рубежі. Враховуючи наші сили та засоби, це була єдина можливість утримати ворога, стабілізувати ситуацію, перегрупуватися та вести далі бойові дії. Люди відпрацювали на всі 100 з тим, що нас тут було три батальйони, а наступали, ви самі розумієте, які російські угруповання. І це вороже угруповання було зупинено, бо маршем вони хотіли вийти нам в тил у напрямку Слов'янська, Краматорська, аби повністю замкнути кільце», – розповів генерал-лейтенант. Якби росіян вдалося «замкнути кільце» тоді б це був би крах не тільки всього угруповання та й в принципі всієї України, відзначав Олександр, адже всі основні сили були саме там, а це половина ЗСУ, яка сконцентровувалася на тій території. «На початок війни ми мали 22 бригади, половина з яких виконувала задачі на лінії зіткнення, а половина відновлювала боєздатність. Всі наші бригади на відмінно виконали свої завдання, на долю деяких прийшлося більше. Так, 54-та бригада разом з 36-ю знищила до дивізії противника у перші дні. Це величезні цифри. Для розуміння наслідків, зазначу: якби наше угруповання потрапило в оточення, як планував ворог, то що б лишалося Україні, мені тяжко прогнозувати. Завершення цієї війни було б за тиждень-два. Ми розуміли, що перший напрямок дій ворога буде від Луганська у бік Щастя. Другий – Маріупольський напрямок, щоб розсікти та оточити наше угруповання. В основному всі резерви я зосередив на цих напрямках, вони й спрацювали. Якби це не було розроблено, то на другий-третій день ми були б вже в глибокому оточенні, а далі було б тяжко приймати якісь рішення. А так ми зуміли не тільки розгромити те угруповання ворога, яке йшло безпосередньо на наші сили, а й стягнути на себе ворожі сили, які були в Харківській області та на півдні України», – розповів Олександр в інтервʼю. Визначальні бої для оборони Луганщини Павлюк згадує, що під час першого бою — за міст у Щасті, який був замінований, але противник зумів його подолати. Тоді зайшов ворожий батальйон і танки, БМП, а російські ДРГ зробили все, щоб міст не вибухнув. «Було поставлено два потужних артилерійських дивізіони великого калібру, які просто розмололи ці ворожі батальйони. Після цього росіяни були вибиті, а міст вже підірваний. Загарбники тоді поміняли напрямок на Трьохізбенку, де дві доби йшли дуже жорстокі бої. За перший день там було знищено також два батальйони противника, але вони йшли, як сарана, тому і мали певний успіх на цьому напрямку. 97-ма бригада попадала у повне оточення, тому було прийнято рішення про її вивід, хоча командир дуже не хотів. Ми вийшли буквально вже перед закриттям коридору, залишалася година-дві, коли противник з півночі вже закривав останнім дорогу. Вийшовши на рубіж Старобільська, комбриг тут же організував контрудар і вийшов знову на рубіж Новоайдар, де протягом тижня йшли динамічні дії. Ми і наступали, і відходили, у окупантів був шок напевно, тому що ми клали їх пачками», – розповів командувач. Також активно працював 15-й батальйон, який став на напрямок Кремінна-Сватове, і не тільки вбивав противника, а й проводив відповідні активні дії аж до Сватового. Однак, величезна перевага ворога у кількості сил та засобів українським військовим давала один шанс — зайняти суцільну позиційну оборону і тримати її, що і зробили воїни ЗСУ. «Ворог зі Сватового йшов на Кремінну, а те угруповання, яке було в районі Харкова, пішло через Ізюм. Ми підірвали всі мости, не дали противнику можливості перейти та відразу вийти на Лиман. Єдине, окупанти в лісі зробили переправу через річку Оскіл і по ній спробували переправитися. І тут були основні бої за цю переправу. Хоча це не була зона відповідальності ООС, але я вимушений був перекинути резерв. Однак противник обійшов сили, які були виставлені по північній околиці Ізюма, і зайшов через ліси. Ворога провели місцеві лісники й він зайшов нам у тил. Ми встигли зреагувати та вийти на рубіж р. Оскіл. Північна частина міста трималася десь тиждень поки не була зрівняна з землею літаками. Протягом тижня противник просто методично рівняв наші позиції», – каже Олександр Павлюк. Читайте повну текстову версію інтервʼю на сайті Espreso.TV. Євген Голобородько Фото з мережі Інтернет