Коли майже скінчились роботи в городах, коли зібрали врожай, ми з подругою Аксеніною Антоніною у вересні минулого року вирішили поїхати в село Солочин, яке розташоване на відстані 8 км від Сваляви. Звернулись до друзів, які допомогли знайти житло за невелику плату. Найнижча ціна за кімнату 500-600 гривень. Нам знайшли за 300 на двох. Богдан, хазяїн, зустрів нас на вокзалі і привіз у село. Назва села Солочин походить від слова «солоч», «солончак»- солончаковий ґрунт. Село невелике, близько 1000 людей, довге, витягнуте вздовж траси. Перше враження приємне для ока і для душі. Мальовничі будинки в 2-3-4 поверхи, зовсім не схожі один на одного: балкони, тераси, квітники, багато троянд, які дістають майже даху, відкриті паркани. Можна милуватися квітниками, деревами, підстриженими майстрами-дизайнерами. Мінеральні джерела Головна цінність краю - мінеральні джерела. Їх в Закарпатті 360, а в Солочині - 15 джерел. Для нас приємним сюрпризом було те, що навпроти будинку, де ми зупинились, знаходилось невелике мінеральне джерельце. Ранком, відразу після пробудження, ми брали глечик, черпали водичку, трохи прохолодну, з маленькими бульбашками, як у шампанському, і повільно пили, умивалися нею. Багато ходили, годинами. Всі бювети у відкритому доступі. Кому вони можуть бути корисні. «Лужанська-3» разом з «Лужанською-4» насичені кальцієм, йодом, фтором. Вони згодяться при хворобах органів травлення, діабеті, ураженнях щитоподібної залози. «Лужанська-7» багата натрієм, бором, фтором. Її радять туристам, у яких проблеми з органами дихання, нервової і серцево-судинної системи, а також хворобами печінки. Найбільш відома вода «Поляна квасова», яку дістають з глибини 500 м від поверхні землі, лікує гастрит, виразку та нормалізує обмін речовин. Нас дуже вразило джерело «Волков квас». «Квас» - тому, що в Карпатах мінеральну воду називають квасною, а «Волков» тому, що за часів Австро-Угорщини цим джерелом володів єврей Вовк. Під керівництвом цього пана воду розливали у пляшки і вивозили на продаж в Австрію. Джерело являє собою непримітну споруду, наполовину вкопану в землю. Щоб випити корисної води, треба спуститись у приміщення, схоже на підвал. Нас попередили, що від цієї води можна сп’яніти. П’яніє не кожен турист - все залежить від обміну речовин. "Не дивуйтесь, коли вас буде похитувати",- казали нам. Цілющі ванни Воду не тільки п’ють, в ній купаються. Щоб отримати такий досвід, ми купили квитки на екскурсію в Берегово. Берегово - скарбниця термальних вод Закарпаття. Це один з найцінніших курортів. Важливе те, що вода подається прямо зі свердловин і зберігає всі цілющі властивості, покращує самопочуття. Від Берегово до кордону з Угорщиною можна дійти за пару годин, до КПП всього 8 км. Усі офіційні надписи (назви вулиць, костелів, готелів) у місті на 2-х мовах: угорській та українській. Місто багатонаціональне (понад 30 національностей). Тут багато циган. Їхні будинки виглядають як звичайні будинки, але на стінах, які виходять на дорогу, нема вікон. Гід нам розказав, що у циган є своя школа і свій дитячий садок. Головною нашою метою був басейн. Їх два. Нам порадили відвідати новий басейн. Квиток там дорожче, але варто все побачити на власні очі. У комплексі кілька басейнів. Вода дуже тепла, навіть гаряча, до 40 градусів. В одному басейні вона зеленого кольору, в іншому - червоно-жовта, в сусідньому – коричнева. Дуже нас вразив басейн, де вода була 57 градусів. Людей дуже багато. Але знаходитись у воді можна кілька хвилин, якщо не хочете, щоб серце прихопило. Тому вся територія нагадує мурашник. Вийшов з одного басейну, перепочив, потім занурюєшся в інший. І так протягом 2-х годин. Квиток коштував близько 200 гривень. Свого часу мене вразили купальні в Чехії. Але виявляється, що і в Україні можна лікуватись і гарно проводити свій час. Найцікавіше в Закарпатті Багато чула та читала про озеро Синевир. Тому вирішили побачити на власні очі це чудо природи, яке називають візитівкою цього краю. Їхали невеличким бусиком гірською дорогою десь години три. Не відривали погляду від мальовничих картин за вікном. Гід у нас був пречудовий, веселий, темпераментний, колоритний. Назвав себе Міклошом Кучерявим (звати Микола, на голові зовсім не було волосся). Весь час розповідав історії, легенди, знайомив з місцевим діалектом, кухнею, співав. Час летів швидко, весело і приємно. І ось ми на висоті 989 метрів над рівнем моря. Перед нами Синевир-Морське Око. Середня глибина 8-10 метрів, а найбільша - 22-24 м. Через те, що озеро розташоване на значній висоті і має достатню глибину, вода у найтепліші дні прогрівається лише на 1-2 метри на поверхні - до 11-13 градусів. Утворилось озеро після землетрусу: низину заповнили води трьох гірських струмків. В ясну погоду синє небо віддзеркалює у воді. На схилах стоять смерічки (смереки, - ред.), яким 140 років. Посередині озера розмістився невеликий острівець. Звідси і народна назва Морське Око. На зворотному шляху заїхали в реабілітаційний центр бурих ведмедів. Тут мешкають тварини, яких використовували в цирку. Територія огороджена. Ведмеді радо бігли до людей, отримували їстівні гостинці і кланялись, танцювали. Зворушлива картина з присмаком суму. Ужгород – адміністративний центр області. Скільки себе пам’ятаю, мріяла побачити це старовинне місто, якому більше 1000 років. Засноване в дев’ятому столітті, розташоване на річці Уж. Його серце - середньовічний замок на високому пагорбі. Поряд етнографічний музей архітектури і побуту. Сюди завезли хати з усієї України. Можна зайти всередину, побачити, як жили і господарювали наші прадіди. Я уявляла собі Ужгород схожим на Львів, Таллінн, Прагу, Ригу. Але те, що ми побачили, вразило, шокувало. Старовинна частина міста знищена, зруйнована, забудована якимись монстрами, вкритими дзеркальною, помаранчевою плиткою. Убозтво, відсутність смаку і культури. Злодійство. Діалекти Цікавим для нас було слухати місцевих мешканців. Багато слів не розуміли, просили пояснити, що значить те чи інше слово. Особливість мовлення склалась історично. Закарпаття було під владою Угорщини, потім Австро-Угорщини, пізніше у складі Чехословаччини, тому тут і є велика груда діалектів. В кожному селі своя лексика. Декілька слів і фраз записала: Будеш ниська позирати кіно?-Айно-Будеш сьогодні дивить кіно?-Так. Что никаш?-Чого дивишся? В магазині можна почути: «Вам кулько?»-«Скільки?» Дітвак-дитина. Крумплі–картопля. Лаби-ноги. «Йой, так лаби болять!» Ниська-сьогодні. Дівочка-маленька дівчина. Дідик–дідусь. Нанашко, батичко-хрещений батько. Нанашка, баточка-хрещена мати. Стрий-дядько. Ширінка-хустка. Новинка-газета. Топанки-чоботи. Ногавиці-штани (у нас є слово рукавиці). Нові друзі Найціннішим у подорожах є знайомство з людьми. Часто недовге спілкування переростає в дружбу. З приємністю згадуємо власників «Садиби у Васі». Пані Надя зі своїм чоловіком Василем тримають магазин і кафе, де ми харчувались. До речі, їжа дуже смачна, порції великі. В обід ми з’їдали половину, а решту за вечерею. За їжею спілкувались, розповідали один одному про своє життя, про веселе і сумне. Пані Надя пригощала нас місцевим вином: вином з Угорщини і Закарпатським коньяком. Такого напою ми ще не куштували – легкість і аромат надзвичайні. У цьому ж будинку на другому поверсі син пані Наді з дружиною Русланою здають три кімнати для туристів - нові меблі, супутникове телебачення, холодильник, ванна. В один із вечорів, коли спілкувались з Богданом і Русланою, до мне підійшов їх маленький синочок Ромчик. Він обійняв мене рученятами, притиснувся до мене, як до рідної. Моє серце переповнило почуття любові до цієї дитинки, до всієї родини, до нашої такої красивої, такої неповторної України. З цим почуттям живу і мрію про нові дороги. Ольга Мирошниченко Фото автора