Життя в її окупованому місті - це відсутність звичних продуктів харчування, необхідних медичних препаратів, побутової хімії, навчання, роботи, друзів... А ще постійні тяжкі емоції - як камінь на серці. З часом ситуація в окупованому місті тільки погіршувалася через постійні нововведення окупаційної влади. За словами нашої героїні, страшно було вийти на вулицю, бо на кожному кроці - рашисти. «Вони прийняли свій "закон" про перевірку телефонів. Тобто, це було нормою - забрати на вулиці у когось телефон на тридцять днів, типу «перевіряти». Що ще гірше, точно так забирали з дому людей без будь яких пояснень», - каже вона. Допити окупантів не обійшли стороною її чоловіка. Оскільки він працював у сфері продажу запчастин для сільгосптехніки, то загарбникам знадобилося від нього, аби він вивіз товар з приміщення, куди вони потім й заселилися. «На щастя все пройшло нормально, якщо можна так сказати. Але я постійно боялася можливих обстрілів та провокацій зі сторони окупантів. Я йду з дитиною вздовж дороги, а вони їдуть колоною на танках, ще й махають своїми руками, ніби їх тут чекали», - згадує очевидиця. Лякало ще й те, що люди, живучи в окупації, змінювалися на очах. «Тих, кого я знала дуже довго, починали говорити, як рашистські «новини» з телевізора. Це було страшно, тому ми вирішили виїжджати», - розповіла дівчина. Не пропустили в рф У травні місяці сім’я поїхала до Мілового аби проїхати росію транзитом. Декілька годин в черзі - і її чоловіка вже ведуть на допит російські фсбшики. «Нас з малою пропустили дуже швидко, а ось коханого забрали на допит. Його не було години три-чотири. Спочатку питання були як і для всіх – звідки їдете, куди і чому, як відноситеся до «спецоперації в Україні», чи знаєте когось з атовців або співробітників спецслужб. Потім забрали у нього телефон на перевірку. І тут почалося», - розповідає вона. У списку контактів знайшли імена людей, які цікавили фсбшників. А чоловік майже нічого про них не знав, бо вони були лише його клієнтами. «Тобто хтось замовив запчастини, приїхав, оплатив їх і поїхав. Все. Що він мав про них знати? Вони (агенти фсб, - ред) звинувачували його в чомусь, зверхньо говорили з ним», - каже вона. Далі на досмотр забрали ноутбук. «Те, що вони там побачили, м’яко кажучи, їм не сподобалося. У папці з моєї колишньої роботи вони знайшли картинки з української символікою. Чоловік намагався їм пояснити, що вони зроблені ще у 2016 році, але його вже не слухали. Сказали: ви думаєте ви комусь в росії потрібні з такими картинками?». – згадує дівчина. Результат – росіяни змусили написати всю сім’ю відмову від в’їзду на територію рф. Навіть сказали, що це назавжди. «У нас був шок. Ми не знали, що думати і що робити далі. До початку комендантської години залишилося хвилин 40-50. Ледь встигли доїхати», - додає вона. Спроба номер два З невдалої спроби вирватися з окупації пройшов вже місяць. Але щось наче підказувало, що треба спробувати знову. «Не давав спокою цей папірець про відмову. Тому прийняли рішення їхати, але цього разу вже через інший пропускний пункт. І не помилилися», - говорить мешканка Луганщини. У Марківці сім’ю пропустили швидко. Перевірили телефони, задали питання та поставили штамп про в’їзд. «Ми видихнули. Найгірше було позаду. Тепер ми живемо від нашого рідного міста за тисячі кілометрів. Жоден день не пройде без спогаду про дім. Скоріше б додому…», - зітхає дівчина. Саша Кот Фото ілюстративне з мережі Інтернет Читайте також: Три доби на кордоні - в черзі на волю