Російські загарбники 24 лютого 2022 року почали руйнівну війну проти України. Окупанти не тільки нищать наші міста та вбивають цивільних жителів, але й насильно депортують на територію росії людей, серед яких зустрічаються неповнолітні. Оголошена російським диктатором Путіним «денацифікація» фактично має ознаки геноциду української нації, один з ключових чинників якого – викрадання дітей задля подальшого зросійщення. Скільки дітей вивезли Згідно інформації порталу «Діти війни» (портал для пошуку депортованих та загублених під час евакуації дітей) станом на 17 лютого росія насильно депортувала з України 16207 дітей. За даними правозахисного об’єднання «Україна. П’ята ранку» на території росії та Білорусі може перебувати від 260 до майже 700 тисяч неповнолітніх, а за статистикою Національного інформаційного бюро кількість депортованих дітей сягає 733 тис. Точну кількість депортованих дітей наразі складно встановити, оскільки агресор не надає доступу до цього процесу ні Україні, ні міжнародним організаціям, зазначають правозахисники. «Більшість із неповнолітніх були переміщені із законним представником. Інші там опинилися самі, оскільки їхніх батьків убили або затримали... Дітей депортували щонайменше в 5-7 регіонів росії. Географія абсолютно різна: від Астрахані до Сахаліну, Мурманська, Дагестану», – повідомила юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська. Яких дітей депортують В Офісі генерального прокурора заявляють, що серед депортованих загарбниками українських дітей є малюки, які виховувалися в закладах інституційного догляду, прийомних сім'ях, будинках сімейного типу, а також ті, які втратили батьків через бойові дії. Про це в етері національного телемарафону повідомила начальниця Департаменту захисту інтересів дітей та протидії насильству Офісу генерального прокурора Юлія Усенко. «Це дуже різні категорії дітей. Це діти-сироти, позбавлені батьківського піклування і перебували в закладах інституційного догляду. Це діти, які перебували у прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу. Є навіть ті діти, які під час ведення бойових дій втратили батьків і фактично стали сиротами, але держава про це не знає, вони не перебувають на обліку і не мають відповідного статусу», - сказала Усенко. Також, за словами представниці Офісу прокурора, серед депортованих ворогом можуть бути діти, які були переміщені разом з батьками, але в подальшому роз'єднані з ними: батька або матір забрали у фільтраційний табір, а дитину потім повезли на територію рф. Усенко додала, що іноді доля цієї дитини може бути невідомою. Повернуті діти На жаль, кількість повернутих на Батьківщину дітей далека від кількості маленьких українців, що залишаються на території країни-агресора. Наприклад, лише за минулий рік, за даними Офісу Генпрокурора, з початку вторгнення вдалося повернути лише 307 дітей. Станом на 7 лютого в Україну із примусово вивезених неповнолітніх вдалося повернути ще 128 дітей. Про це заявила Юлія Усенко у коментарю виданню «Укрінформ». «Ви запитаєте, чому така маленька цифра у порівнянні з кількістю тих, хто перебуває у депортації? Але для нас це не цифра - це 128 дитячих життів. За поверненням їх на Батьківщину - робота великої кількості людей, які місяцями працюють, щоб повернути хоча б одну дитинку. Це багато безпекових ризиків, у тому числі й для тих, хто допомагає в цьому», - розповіла посадовиця. Усенко також наголосила, що задля повернення маленьких українців додому потрібні об’єднані зусилля міжнародної спільноти та реальні кроки. «Україна робить усе можливе, але, на жаль, цього недостатньо. Звичні інструменти дипломатії не діють, вимоги міжнародного гуманітарного права на агресора не діють, тому єдиного механізму не існує, а типові правила не працюють. Наше завдання – бути в постійному пошуку таких шляхів та бути в діалозі з тими, хто нас підтримує», - додала представниця Офісу генпрокурора. Навіщо росіяни «крадуть» дітей Соціальний психолог Олег Покальчук у коментарі виданню ZAXID.NET говорить, що агресор через викрадення українських дітей вирішує кілька задач одночасно. По-перше, росія латає діри у своїй демографії. Так робили в роки Другої світової посіпаки Гітлера, коли втрати на східному фронті стали колосальними. Проєкт «Лебенсборн» курував перевезення до Німеччини дітей, які антропологічно, з точки зору нацистів, відповідали арійським стандартам. «Немає такої країни, як росія, є російська федерація. І в тій рф, якщо подивитися на етнічний склад, росіяни – у меншості, що дедалі скорочується. Поповнювати росію слов’янським населенням завжди було проблемою. За рахунок вкрадених дітей це робити легше», – каже експерт. Друга причина, відзначає Покальчук, це забрати в українців майбутнє. «Альтернативою викраденню цих дітей було б тільки їхнє знищення. Завдання – щоб у нас не було наших дітей. А вже в який спосіб – то таке. Вбивати – марудна справа, а вивезти – можна, так вирішуються два питання», – говорить він. Окрім того, українських дітей використовують у пропаганді для внутрішнього споживача, мовляв, «ми спаслі дєтєй Донбаса від нацистів», що зараз є популярною темою у російській пропаганді. В історичному аспекті Олександр Набока, краєзнавець, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, також вважає, що в агресора є кілька причин депортувати українських дітей. Наприклад, так кремль може демонструвати «турботу» про місцеве населення, зокрема, неповнолітніх. - Їх вивозять на росію, створюють для депортованих нібито умови «нормального життя», але ж це насправді міф, - каже історик. Вже на другому етапі, каже професор, росіяни будуть виконувати наступне завдання – руйнування української ідентичності. Тобто – вивезення та остаточне розчинення українців, особливо дітей, в російському субетносі. Так росіяни можуть нав’язувати нашим громадянам характерні для глибинного народу росії традицій життя. Внаслідок цього може відбутися зросійщення депортованих українців. - Для росії та радянського союзу депортації – звичайна практика, - каже Олександр. - Власне, вся історія національних рухів та корінних народів росії 30-40 років минулого сторіччя – історія постійних депортацій, перемішувань, які проводилися для того, щоб створити з поліетнічного простору радянського союзу – мононаціональну державу. І так і виходить, що ці люди без роду та племені. Задля виправдування політики радянська влада звинувачувала корінні народи росії (чеченці, калмики, башкіри, киримли) в тому, що вони співпрацювали з німецьким режимом. Так, національні рухи проголошувалися нацистами, а це своєю чергою дуже схоже на те, що зараз відбувається в рамках великої війни росії проти України. Як діяти рідним депортованих дітей Уповноважений Верховної ради з прав людини Дмитро Лубінець розповів, як діяти людям, чиїх дітей за межі України або на непідконтрольні їй території вивезли росіяни. «Перед тим як почати діяти, потрібно заспокоїтись і не панікувати; зібрати всю інформацію про депортовану дитину та обставини цих подій; записати всю зібрану інформацію та зберегти хронологію подій. Якщо про депортацію повідомила інша особа, необхідно записати всі дані (ПІБ, адресу, номер телефону тощо)», - зазначив Лубінець. Після цього рідні мають невідкладно повідомити про факт депортації до Нацполіції (особисто у найближче відділення або за телефоном 102) та Національного інформаційного бюро (гаряча лінія 16-48 - в Україні, +380442878165 - для тих, хто за кордоном). Також можна заповнити онлайн-форму або написати на електронну адресу nib.uncp.info@gmail.com чи заповнити онлайн-форму заяви «Моя дитина зникла, допоможіть!» на сайті «Діти війни» у розділі «Подати заяву за один клік». Поінформувати про депортацію можна й Уповноваженого Верховної ради з прав людини (hotline@ombudsman.gov.ua) або зателефонувати на номер гарячої лінії 0-800-50-17-20 - в Україні, 044-299-74-08 - для дзвінків з-за кордону. При зверненні громадянам необхідно повідомити такі дані: - ПІБ дитини; - точну дату і місце народження; - місце проживання; - місце, з якого дитина була примусово переміщена та обставини незаконного переміщення; - інформацію про те, чи дитина була переміщена з батьками, в супроводі інших осіб або ж сама. Також, якщо така інформація є, треба надати дані про поточне чи останнє відоме місце перебування дитини, її статус, якщо такий є (сирота, позбавлена батьківського піклування), особливі прикмети. За можливості слід надати актуальне фото дитини. Лубінець додав, що потрібно надати інформацію про батьків, інших законних представників або родичів дитини (ПІБ;дату народження;місце реєстрації та проживання;номери мобільних телефонів;електронні адреси та місце поточного перебування). Також важливі дані особи, яка повідомила про примусове переміщення дитини: ПІБ, місце поточного перебування, контактний номер телефону, електронна адреса. Євген Голобородько Читайте також: "Робота йде по всім напрямкам": як сьогодні працює Старобільська військова райадміністрація"