За тиждень до початку повномасштабної російської агресії атмосфера в колективі бібліотеки була досить напруженою через очікування можливої атаки з боку північного сусіда. Бібліотекарі отримали попередження від обласної адміністрації, що такий розвиток подій імовірний. Обласне керівництво надало рекомендації щодо створення евакуаційної комісії та можливого плану евакуації загалом. Завдяки проведеним роботам 24 лютого керівництво бібліотеки швидко відреагувало на вторгнення. Першого ж дня з приміщення забрали документи, дрібну техніка та все, що можна було евакуювати на той час. - У нас, як у людей, що перемістилися у 2014 році з Луганська, було двояке відчуття, – каже директорка. – Ми розуміли, що цього точно не уникнути через ті події, що відбулися у 2014-му. Ми знали, що це все затишшя і росія не збирається зупинятися. Тому так чи інакше щось таке мало трапитися. 24 лютого керівниця бібліотеки була шокована від побаченого й почутого – масштабні бомбардування, навала з усіх боків, смерті серед цивільних громадян. Але довелося швидко себе опанувати, аби й надалі нести відповідальність за своїх колег. До того ж, працівників бібліотеки необхідно було вберегти від необачних кроків. - Важливо було утримати колег від паніки, бо в перші дні серед нас поширювалися такі настрої, – згадує директорка. – Хтось думав кудись бігти, щось робити, але заправки тоді вже були забиті, а дороги подекуди перекриті. Серед нас поширювалася паніка, але ми з цим все одно впоралися. Місяць в окупації У перші дні окупації майже весь колектив закладу залишився у місті, оскільки евакуаційних коридорів зі Старобільська не було, а працівники обласної бібліотеки не мали власного транспорту, тому й вирішили залишитися. Увесь перший місяць, каже Світлана, бібліотекарі просто сиділи вдома та спостерігали за всім, що відбувалося, з міських пабліків у соцмережах і чатів. - Було дуже страшно, адже ми вели активну проукраїнську діяльність, а серед містян немало тих, хто нас «дуже любив» та став на бік окупантів, – говорить директорка. – Звичайно, що через все це у нас були побоювання, що працівників бібліотек почнуть шукати та проводити якісь репресивні заходи проти них. Тому ми прийняли рішення закрити всі свої інтернет-ресурси і зробити вигляд, що ми зникли з простору. Деякий час бібліотекарі навідувалися до закладу, аби забрати решту особистих речей і наглянути за майном, але згодом і це припинили роботи, аби не наражатися на небезпеку з боку бойовиків так званої «лнр». Але сидіти без діла бібліотекарі відмовлялися. Майже всі працівники долучилися до кіберармії та допомагали розповсюджувати необхідну інформацію, або ж займалися DDoS-атаками, блокуючи ворожі ресурси. Сама бібліотека з березня перейшла на дистанційну форму роботи. Так було доти, доки більча стина колективу не евакуювалася. Евакуація в Черкаси Згодом, коли до вільної України почали їздити перевізники, працівники бібліотеки вирішили рятуватися. Першою виїхала саме наша співрозмовниця. Вона рушила разом із 82-річною матір’ю, захопивши з собою статутні документи, що регламентували діяльність Луганської обласної бібліотеки. Пані Світлана виїхала до Черкас, адже там проживали рідні, які могли допомогти з житлом. Потроху почали виїжджати і колеги Світлани. Співробітники бібліотеки їхали туди, де можна знайти житло та безпечно працювати. Для колективу це було головною умовою евакуації. Зрештою, дехто залишився у Дніпрі, Києві, інші зупинилися на Закарпатті, є й ті, що виїхала за кордон. Таким чином, у травні виїхало ядро колективу, з яким вже можна було налагоджувати роботу. А сама обласна бібліотека з того моменту фізично знаходиться в Черкасах. - Коли постало питання від Луганської облдержадміністрації, куди саме релокований заклад, то звичайно було прийняте рішення відновити роботу саме там, де знаходиться адміністрація, тобто в Черкасах, – підсумувала Світлана. Доля бібліотеки у Старобільську Звичайно, що весь книжковий фонд вивезти було неможливо, адже там налічувалося 12 тисяч примірників вагою декілька тон. Як каже Світлана, для того, щоб евакуювати всю літературу, яку вдалося назбирати за 8 років, потрібно до п'яти діб робити, а також транспорт та приміщення, де це все зберігати. Таких випадків евакуації бібліотек в умовах війни, відзначає керівниця закладу, у світовій історії, напевно, і немає. Тому книги залишилися у приміщенні, де знаходилися бібліотека у Старобільську. Наразі немає достовірної інформації, що сталося з книжками. - Є певні, як то кажуть, чутки, що начебто книги вивезли до Старобільської публічної бібліотеки, – каже пані Світлана. – Наскільки це правда, не знаю, але про це нам повідомляють люди, що залишилися в Старобільську. До нас доходить інформація, що в інших містах та селищах, які окуповані, українські книги утилізують. Але по Старобільську такої інформації немає. У нас є надії, що бібліотекарі все ж таки сховали книги з очей загарбників. Принаймні у нас немає інформації, щоб книги кудись вивозилися або знищувалися. А ось доля приміщення, де знаходилася з 2014 року бібліотека, та всього обладнання, що не вдалося вивезти, відома. З 2014 року Луганська обласна бібліотека орендувала приміщення в приватній будівлі за адресою площа Базарна, 32-А, яка належала Івану Руденко, господарю фермерського господарства «Лотос». Оскільки бібліотека евакуйована, а сам Старобільськ перебуває в окупації, відповідно керівництво не сплачує орендну плату. Як сказала Світлана, через це Руденко дав своїм підрядним вказівку забрати все, що знаходилося в бібліотеці. - Вони розграбували все, – стверджує Світлана. – Вивезли техніку та меблі, що там залишилися. Зараз там якийсь магазин. Діяльність на новому місці Після релокації закладу зібрати всіх співробітників бібліотеки в одному місці не вдалося. Звичайно, що частина відвідувачів зі Старобільська теж перебувала не в Черкасах. Відтак, спершу бібліотекарі розгорнули дистанційну роботу. Для працівників закладу стало викликом, що колектив перебував в різних містах, через що складно було встановлювати комунікацію та планувати подальшу діяльність. Але, як відзначила директорка, їм допоміг карантинний досвід, який отримали під час пандемії COVID-19. - У нас був певний запас робочих кейсів – як працювати дистанційно з користувачами, – відзначила Світлана. – Ми одразу відновили тренінги, заняття з програмування, стали організовувати різноманітні онлайн-заходи за допомогою Zoom, а найголовніше – поступово відновлювали активність нашого закладу в інтернеті. Працівники бібліотеки також думали, як розповісти всьому світові про те, що коїться на теренах нашої держави, зокрема і на тимчасово окупованих територіях Луганської області. Задля цього працівники книжкового закладу брали участь в онлайн-заходах, куди запрошували українських бібліотекарів. Через популярність Луганської обласної бібліотеки працівників закладу часто запрошували на такі заходи. Наші земляки виступали перед колегами зі Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Грузії, Німеччини. Декому навіть пощастило розповісти власну історію наживо в німецькому місті Лейпциг. - Це було головне для нас – розповісти усьому світові про те, що відбувається насправді в Україні через призму бібліотеки, – сказала керівниця. Відновлення ком’юніті Наразі працівники намагаються відновити спільноту користувачів з Луганщини – об’єднати навколо себе тих, кому вдалося вибратися з окупації, та запропонувати їм необхідні послуги. Натомість Світлана відзначила, що читачів вдалося знайти досить швидко. - Для нас важливо сформувати у наших користувачів відчуття того, що вони не самі, а також нагадати їм, що є хтось, хто може всіх об’єднати та є щось таке, що було до війни і ось воно залишилося, – висловлюється директорка. – Тому ми допомагаємо нашим користувачам і навіть намагаємося надавати такі послуги, які користувалися популярністю до повномасштабного вторгнення. Мандрівна бібліотека Розуміючи, що колектив закладу перебуває у різних куточках України, на одній з перших нарад після виїзду працівниками було вигадано формат мандрівної бібліотеки, який поєднувався з онлайн-роботою. Відповідно до цього методу роботи колеги Світлани почали планувати діяльність та організовувати співпрацю з місцевими бібліотеками, громадськими організаціями від імені Луганської бібліотеки. Таким чином, наші земляки проводять заходи для місцевих жителів в тих містах, де вони перебувають територіально. Наприклад, бібліотекарі у Дніпрі співпрацюють з Луганським обласним молодіжним центром та дніпровським коворкінгом, організовують там дискусії та тренінги від Луганської бібліотеки. Працівники, що перебувають на Закарпатті, запроваджують проєктну діяльність зі старобільською громадською організацією «Дієва громада». Ті, хто в Києві, долучаються до всеукраїнських заходів, що там проходять. Працівники обласної бібліотеки в межах мандрівної бібліотеки також дотримуються одного правила – зустріч колег в одному з міст України хоча б раз на місяць, де можна провести спільний захід. Так, наші земляки поділилися власним досвідом роботи на бібліотечному просторі Черкас, а в Києві в День бібліотеки провели дискусію щодо майбутнього бібліотек. - Кожен виконує завдання в тих містах, де проживає. Наші бібліотекарі самодостатні, вони просто беруть на себе все – знайти партнерів та простір, запропонувати партнерство, активності і так воно й відбувається. Ми почали розкручувати тренд мандрівних бібліотек і його навіть підхопила бібліотечна спільнота. Луганська бібліотека мандрує з нашими заходами всією Україною і не лише онлайн, – відзначила пані Світлана. Втілили давню мрію На новому місті колектив закладу повернувся до втілення давньої мрії – розкрутити YouTube-канал обласної бібліотеки. Директорка каже, що спроби були і раніше, але тоді не вистачало ресурсів до реалізації цієї ідеї. Для впровадження цієї мети необхідна команда, яка зможе не тільки створити якісний відеоролик, а й матиме певні уміння та навички для розповсюдження контенту, адже це не так просто, як може здатися на перший погляд. На допомогу в цій справі прийшли старобільчани Роман Міронов та Денис Степанов, які також переїхали в Черкаси. І саме вони стали тим гвинтиком, який допомагає робити якісний бібліотечний відео-контент. - Зараз ми приділяємо YouTube-каналу велику увагу. Нам здається, що ми зайняли певну нішу, адже наразі якісного відео-контенту від бібліотек в Україні немає, – каже Світлана. – Крім того, через війну в нашій країні телебачення в інформаційному просторі відійшло на задній план, тому люди все частіше звертаються до YouTube. Взагалі, нам це дуже подобається. І ми радіємо, як професіонали, бо нарешті реалізували мрію, до якої не доходили руки до вторгнення. Неформальна освіта Бібліотекарі України вже декілька років реалізовують заходи неформальної освіти. Але, як сказала наша співрозмовниця, це не є щось новим в діяльності бібліотек, адже раніше цей термін називали соціокультурними заходами. Інакше кажучи, це щось на кшталт самоосвітньої діяльності. Також цей напрямок ще позначають як навчання протягом життя. Абсолютно в усьому світі, каже пані Світлана, вважається, що в сучасному світі здобутих знань не вистачає, бо світ швидко змінюється і все, що вивчили в університеті, через якихось 3-4 роки трансформується, тому треба навчатися постійно. І в цьому допомагають бібліотеки. - Це дуже великий напрямок роботи і він постійно розширюється, – каже керівниця. – До війни у нас було багато заходів, а зараз ми просто продовжуємо таку діяльність. Так, бібліотекарі продовжили підтримку клубів програмування для дітей, і навіть в умовах релокації провели літню школу програмування. Крім того, Луганська бібліотека навчає українській мові і плануємо запровадити розмовні клуби. Поряд з цим у закладі проходять заняття з йоги. До речі, зараз вони особливо користуються популярністю. Співпраця з гуманітарними штабами Колектив Луганської обласної бібліотеки готується до наступного року, вже плануючи складові подальшої роботи. Бібліотека продовжить як фізичну, так і онлайн-діяльність, поєднуючи її з мандрівною роботою. Разом з цим бібліотека на новому місці вже почала збирати книжкову колекцію, аби запропонувати переселенцям послуги з книговидачі. Як відзначила пані Світлана, наступного року бібліотека планує співпрацю з гуманітарним штабом Попаснянської територіальної громади, де вони і планують надавати книги. - Ми хочемо запропонувати таку послугу в гуманітарних штабах, – каже бібліотекарка. – Звичайно ж, переселенці можуть піти в місцеву бібліотеку, але у людей є певні психологічні бар’єри. Наприклад, якщо хтось в депресії, то їм краще піти в штаб, бо там зібралися ті люди, що опинилися в такій самій ситуації. Тому у нас в планах запропонувати такі послугу в таких ось штабах. Не для мешканців Черкас, адже у них є свої бібліотеки, а саме для переселенців з Луганщини. Методичний центр В умовах війни Луганська обласна бібліотека продовжує роботу методичного центру для бібліотек Луганщини. Як відзначила наша співрозмовниця, в евакуації вони також шукали зв’язок з бібліотеками області, аби дізнатися і зрозуміти, що відбувається з іншими закладами. Наразі вдалося зібрати бібліотечну спільноту, яка також перебуває в евакуації. Працівники цих закладів налаштовані відроджувати життя бібліотек після деокупації. Тому на щомісячних нарадах працівники будують плани на майбутнє, коли території України будуть звільнені від загарбників. - Зараз ми розробляємо методичне бачення того, що робити в бібліотеках області після деокупації, – поділилася наша співрозмовниця. – Думаємо з якими викликами ми будемо стикатися, як працювати з населенням, а також якою взагалі повинна бути бібліотека після війни, адже кожен з нас розуміє, що так працювати, як до війни, ми точно не будемо. І зараз ми створюємо цей план дій щодо подальшої робити. Бібліотека майбутнього Найбільший виклик для післявоєнної бібліотечної спільноти є кадрове питання. Інакше кажучи, хто має працювати в бібліотеці після війни? - На сьогодні ми всі остаточно зрозуміли, що багато бібліотекарів на Луганщині – старої формації, – ділиться думками керівниця. – На жаль, бгато хто з них співпрацює з окупантами або намагаються бути нейтральними. Але бібліотеку неможливо позиціонувати як заклад, що є поза політикою. Часто чула, що бібліотека – не ідеологічний, а просто культурний заклад, де працюють толерантні люди. Але ми не можемо займати таку позицію, коли існує загроза національній ідентичності. Як саме вирішувати цю проблему – ще слід обговорювати. Бібліотечна спільнота Луганщини бачить в майбутньому бібліотеки як щось схоже на реабілітаційні психологічні центри, куди людина зможе прийти та обговорити все те, що їй довелося пережити під час війни та окупації. Задля такої діяльності планується залучення психологів. Крім того, Світлана відзначила, що бібліотеки мають багато уваги приділяти поширенню української літератури та історії. - Ми проводили такі заходи, але мені здається, що це була формально, адже зараз, коли ми опитуємо наших користувачів, серед яких є викладачі, театральні діячи – багато хто навіть не знає українських драматургів та інших представників нашої історії та культури, – каже пані Світлана. – Незважаючи на все, що написали наші історики – до людей все одно не дійшло. У нас роботи дуже багато, адже бібліотека повинна практично змінити свідомість українців і ця вся діяльність – на десятки років вперед. Українська бібліотека має повернутися до Луганська На останок директорка поділилися думками, щодо повернення на малу батьківщину. - Коли у 2014-му ми виїхали з Луганська та оселилися в Старобільську, навіть думки не було про повернення. І коли у мене питали, чи буду я повертатися після звільнення Луганська, я всім казала, що після всього пережитого я не хочу повертатися туди. І для мене самої було не очікувано – нещодавно я усвідомила, що хочу повернутися до Луганська та у всіх тих, хто вважав нас «прєдатєлямі», спитати, чи усвідомлюють ці люди, що вони накоїли, адже всі вони 8 років готували разом з росіянами це вторгнення. Нам хочеться поставити цю крапку. Луганська бібліотека повинна повернутися в український простір. Це буде тяжке випробування. Але, мабуть, без цього нам самим буде непросто, як професіоналам, адже за нами буде незакінчена робота. Ми маємо не просто повернутися, а повернути український простір, бо так має бути! Євген Голобородько Читайте також: Оксана Очкурова: з тих, хто надає руку допомоги