Цю історію розповів 19-річний парубок з Миколаївщини. "У селі я працював у місцевій агрофірмі робітником комплексного обслуговування. В день, коли почалася війна, о 4-й ранку я почув гучні вибухи. У нас через декілька днів сформували групу добровольців, ми чергували вночі по селу, захищали село від можливих мародерів. Через два тижні, коли захопили сусідню Баратівку, ми перестали патрулювати. Пізніше я бачив, як в селі в аграрному підприємстві зламали ворота та туди загнали близько 100 одиниць російської військової техніки. Я бачив, як вони намалювали "зетки" на дорогій сільгосптехніці та вивезли її в невідомому напрямку. Протягом двох днів через Баратівку та наше село йшла техніка - по 800 одиниць в день. З фірмі, в якій я працював, також повивозили все - охоронні будки, камази, машини з прицепами, всю солярку. Я з другом, якому 16 років, вийшли ловити зв'язок на зрошувальний канал. Побачили, що їде машина сірого кольору без позначки Z. Я подумав, що то їде знайомий. Машина швидко під'їхала, з неї вийшли військові з автоматами і сказали, щоб ми поклали руки на капот. Олександра спитали де самогон та де живуть атовці. Він сказав, що нічого про це не знає. Вони сказали, що прострелють йому руку. Він почав плакати. Зі мною вони не говорили. Почали садити його до автомобілю, але я просив його відпустити. Військовий підійшов до мене і почав питати у мене те саме. Вони сказали, що у їх друга день народження і вони шукають алкогольні напої. Посадили мене до машини. Питали, де я вчився. Я запитав звідки вони та чому приїхали. Один із них (національність - не слов'янська, темного кольору волосся, низькій зріст, вони були екіпіровані, з рацією, окулярами) сказав, що з Донецька. Я сказав, що у магазині в іншому селі можливо є алкоголь. Вони нас відпустили і поїхали. В інший день, коли ми виходили телефонувати, то за 100 м від мене чоловіку кулею попали в долоню. То в них були методи боротьби з людьми, які намагалися впіймати український зв'язок та подзвонити родичам в Україну. Якось о першій ночі за 200 метрів від мого будинку обстріляли кладовище. В результаті цього обстрілу постраждав дах гаража. Ми вдягалися лежачи. Тоді прийняли рішення - їхати. Коли ми виїжджали, проблем на блокпостах не було. Але в росії, на території Кабардино-Балкарії, на таможенному посту нас зупинили. У всіх чоловіків з нашої машини знімали відбитки пальців. Також допитували. Перевіряли телефони, питали про службу, чому не воював". Біженців відпустили, але неподалік від таможні на стоянці сталась ще одна "пригода". "Під'їхала машина, з якої вийшли двоє чоловіків спортивної статури у чорному вбранні кавказської зовнішності почали задавати питання, а потім погрожувати. Казали, що нібито ми вбиваємо їх людей, ґвалтуємо і таке інше. "Мы за вами наблюдаем, нас тут много, если вы тронетесь с места, мы расстреляем машину. Если бы не было детей, то мы бы вас тут убили". Щоб знайти захисту, один з переселенців повернувся на таможню, але йому відповіли, що, мовляв, тут крадуть лише у водіїв фур. Ситуація вирішилась, лише коли поруч проїхала поліцейська машина і переселенці пристроїлися за нею. Далі вже без особливих пригод українці доїхали до готелю, а згодом і до кордону. Саша Кот Фото ілюстативне з мережі Інтернет Читайте також: Жахливі істроії від переселенців Отримуйте новини там, де зручно! Ми в Telegram Ми в Facebook Ми в Instagram Ми в Viber