"Перші думки були з серії: "Що, знову?". Втім виїхали не відразу, лише наприкінці березня. Плану дій не було, ми з дружиною та друзями гадки не мали, куди їхати та що робити. Але ж і лишатись було неможливо", — розповідає Олександр про виїзд з окупованого Старобільська. "Не люблю постановчої фотографії" Олександр майже з дитинства цікавився фотографією, але серйозно почав займатися фотографуванням десь з 15 років. "Починав з телефону, цілих 0.3 мегапікселя. "Неймовірна" якість! Але насправді не в кількості мегапікселів щастя, тому для початку цього було достатньо. Щобільше, якби зараз мав доступ до камери того телефону, то був би вельми радий. Це ж такий простір до експериментів!" — розповідає він. Якихось особливих вподобань щодо жанру фото Олександр не має, проте зізнався, що є помітна схильність до абстракції та до того, що його друзі відносять до флуксусу. Грубо кажучи, флуксус — це об'єднання несумісних жанрів та відкриття нових. "Певно мені подобається флуксус через мою любов до дивного гумору, яким сповнено життя навколо. А загалом можу точно сказати, що не люблю поставні фотографії. Все має бути справжнім, живим, у моменті", — пояснив свою точку зору наш співбесідник. Участь у виставках Загалом Олександр брав участь у багатьох проєктах, знайомлячи людей зі Старобільськом і не тільки. "Були персональні та спільні виставки у Львові, Києві, Дніпрі, Чернівцях, Херсоні, Старобільську, десь в Європі пару разів теж виставляли, здається. В Грузії ще... Скажімо так, виставок 15 точно було, може й більше. Найбільш вдалою була експозиція Strada у 2016 році, присвячена життю переселенців в нових умовах", — каже він. Мрії та роздуми про Старобільськ Олександр мріє після деокупації Луганщини повернутися на Старобільщину, проте є але. "Старобільськ — дивне мале містечко, яке попри всі свої недоліки (наприклад, амброзія, літня спека, пісок замість доріг, одвічну підозрілість аборигенів і таке інше) має якусь унікальну затишну атмосферу. Але якщо друзі лишаться в тих містах та країнах, де вони перебувають наразі, то сенс може й втратитись. Місто — це ж не лише будинки й вулиці, а, в першу чергу, люди близькі тобі", — вважає він. Також герой нашого інтерв'ю розповів про найулюбленіші міста в Старобільську. "Бетонний блок за бібліотекою. Він вчить мене основам дзен-буддизму. Річка, крейдяні гори. Або будь-яке місце, якщо/або: а) туман; б) світанок; в) ніч; г) весна. В моїх планах було створення різних артоб'єктів, схованих десь навколо міста. Такі собі сховані сюрпризи. Тож може по поверненню нарешті почну це все робити", — зізнався хлопець. Він висловив думку, що Старобільську взагалі бракує місць, які не мають утилітарного значення та не несуть чіткого культурного навантаження. Степан Андрющенко Фото надав Олександр Читайте також Денис і його світлини-мандрівники