Коли в Лиман зайшли окупанти, перше, що вони зробили, - зрізали ножем український прапор біля школи. Віктор не приховував, що не збирається йти на співпрацю з окупаційними військами. І його проукраїнську позицію помітила “нова влада”. На початку окупації його ледь не першим забрали на допит у Старобільський райвідділ поліції. “Не били, а тиснули морально. Все, що їх цікавило - це звʼязки зі збройними силами. Питали мене про схрони зі зброєю, ніби то я ховав її десь. Протримали пару годин”, - згадує вчитель. Оскільки окупаційна влада досить швидко почала перебудовувати освітні заклади, Віктор залишився без роботи. “Рятувала пасіка. Накачаю меду, продам - і є гроші на продукти”, - згадує він. Але 31 серпня 2022 року Віктор і його родина вирішили, що більше жити так не можна, і виїхали через територію рф до Латвії. Проте європейський затишок не зміг замінити рідний дім. Провівши за кордоном трохи більше місяця, Віктор зрозумів: його місце - в Україні. Нетішин та Лиман: життя на два фронти Доля привела Віктора в місто Нетішин Хмельницької області, де його життя дивовижним чином переплелося з двома громадами - Нетішинською та Старобільською. Віктор став невід’ємною частиною Нетішинської громади. Тут він працює в Центрі національно-патріотичного виховання, веде гуртки велотуризму та є “отаманом” для місцевої молоді в межах руху “Сокіл-Джура”. Під його керівництвом діти Хмельниччини займають призові місця на всеукраїнському рівні. Сам Віктор із усмішкою каже: “Треба було приїхати людині з Луганської області, щоб бути отаманом у Хмельницькій області”. У другу зміну паралельно він проводить уроки для учнів Лиманського ліцею, які розкидані по всьому світу. Віктор не просто дає завдання, а разом із дітьми перед камерами ноутбуків качає прес та робить вправи. Волонтерство Повертаючись до України з Латвії, чоловік мав одну мету – допомагати нашим захисникам З його слів, багато земляків Віктора служать на різних напрямках бойових дій, а тому він весь час з ними на звʼязку аби якомога швидше реагувати на їхні потреби. Для цього він долучився до волонтерства у громаді Нетішина, став волонтером ГО “Жіночий батальйон” і постійно їздить до наших воінів, підтримує їх- від Сум до Дніпропетровщини . “Ми збираємо метал для обшивки танків, виготовляємо окопні свічки, купуємо старлінки, рації, дрони, болгарки для ремонту техніки. Завжди треба сухі душі, одяг, ліки, засоби гігієни”, - розповідає Віктор. В одному з підрозділів, до якого чоловік регулярно їздить, служить його учениця. Їм необхідно було зібрати метал для обшивки танків. Віктор разом з Жіночий батальйон організував у Нетішині окремий збір, і для військових було відправлено металеві троси, кутники, труби та металевого профіля великій кількості. Учні: найбільша гордість та найважчий біль Віктор з особливим теплом і повагою говорить про своїх вихованців, багато хто з них тепер захищають нашу рідну Україну. На превеликий жаль війна забирає найкращих. В цьому році квітень місяць для Віктора став особливо важким та болісним. Бо це важкий обов’язок та неймовірний тягар –втрата одного з своїх учнів, захисника та Героя Максима Моргунова. Віктор планував зустрітись з ним, коли приїздив на Схід, він привіз учню і другу волонтерську передачу. Тоді вони так і не зустрілись. Максим в цей час був “на позиції”. А через два дні Максим загинув. Тепер Віктор має велике прагнення повернутись в рідний край і в Лиманському ліцеї встановити дошку пошани Максима Моргунова. Мрія про повернення Віктор не просто вірить у перемогу - він нею живе. Його надихають наші захисники та друзі, які чекають на Перемогу. “Я все одно впевнений, що ми повернемось до рідного дому і будемо вдома відновлювати та будувати нашу Україну”, - каже він. Його нетішинські колеги вже говоті: як тільки Лиман буде звільненим, вони знайдуть можливість приїхати до нього в гості, в український Старобільськ. А поки що Віктор продовжує свій тернистий шлях - учителя, волонтера та людини, яка любить свій дім і рідну країну понад усе. Ксенія Новицька

Постійна банка для збору допомоги військовим: 4441111143083131