Подорож до Львова зі Старобільська починається з поїздки до залізничого вокзалу, де можна сісти на "київсьский" потяг. Білети були придбані до Лисичанська. О 4 годині ранку на автомобілі студенти вирушили у подорож. Зазвичай розумні люди для того, щоб доїхати до Лисичанська, обирають шлях з кращою дорогою - на цей час така дорога йде через Новоайдар, але студенти поїхали через Нову Астрахань, бо так ближче. У результаті стрибали по ямах, пливли, ніби по морю, хвилями асфальту, у яких, здавалось, можна заховати вантажний автомобіль. Коли врешті вилізли з машини на залізничному вокзалі, у нас трусилися ноги, шуміло в голові. Тож бажання зекономити час вилізло боком. Мандрівка потягом після автомобільної тряски здавалася дуже безпечною і комфортною... перші три години. Оскільки подорож відбувалась у середині серпня, ранкова прохолода швидко скінчилась і почало жарити сонце. Про те, що десь у потягах працює кондиціонер, навіть не згадували, мріяли про те, щоб ще хоч трохи відчинити вікна у вагоні, але кватирку можна було лише трохи відхилити. Воду пили тоннами. Загалом у купе людей не було, всі купчилися у проході, бо там все ж прохолодніше, та займали чергу, щоб зарядити свої телефони. Порятунком ставали зупинки потягу. Люди виходили, щоб подихати свіжим повітрям, та головне - купити в магазині якомога холоднішої води. Звісно, на зупинках до пасажирів підходили місцеві торговки, що продавали розтале морозиво, яке коштує гривень 10 у будь-якому магазині, по 35-40. Цікаво, що у Куп’янську та у Києві при розрахунку пропонували скинути гроші їм на кредитну картку. Приїхали до Львова Врешті близько доби залізничної подорожі минуло і студенти ступили на старовинну бруківку міста Лева. Треба сказати про особливу місію, з якою студенти ЛНУ приїхали до протилежної частини країни. Метою цієї подорожі було підписання угоди про співпрацю між профспілками Луганського національного університету імені Тараса Шевченка і Львівського національного університету імені Івана Франка. Перебування у Львові було максимально розплановано. Але перш за все студентів поселили до гуртожитку. І цей гуртожиток дуже сподобався луганцям. У ЛНУ імені Івана Франка гуртожитки знаходяться у невеличкому студентському містечку, відразу поруч зі входом є магазин, де можна купити все необхідне. Самі кімнати побудовані за блоковою системою, тобто на кожні дві кімнати (на 5 людей) окремий душ та вбиральня. У Старобільських гуртожитках один душ і вбиральня на цілий поверх - у кращому випадку. Гостей зі Сходу постійно "ганяли" різними екскурсіями, посидіти за весь день вдавалося лише під час обіду та ввечері. У перший день "шевченківці" розповідали про свій університет, а потім дізнавалися, як працює студентське самоврядування у "франківців". Врешті всі втомилися і були такі раді, що коли о другій половині дня пообідали у їдальні однієї з відомих в Україні мереж, не хотіли звідти йти. До речі, заклад знаходиться поруч з університетом, зручне обслуговування, а на 100 грн можна поїсти перше, друге та випити сік, напевно тому там дуже багато студентів. Високий замок Ввечері студентів запросили на прогулянку до Високого замку. Хоча, як з’ясувалося потім, ніякого замку вже давно немає, залишилась від нього лише одна стіна, але ніхто не пожалкував, що пішов туди. Дорога до замку довго петляє вулицями і майже весь час підіймається вгору, а потім треба підійматися крутими та покрученими сходами. Безліч сліз та поту залишилося на сходах, але як тільки гості з Луганщини опинились на пологій землі перед руїнами замку, сили знов повернулися, так, ніби й не було довгого важкого підйому. Біля самого замку з'ясувалося, що зовсім поруч знаходиться Львівська телевежа, але луганчани вирішили піти в інший бік - на оглядовий майданчик, що розташований вище, ніж Високий замок. Групу знову повели вгору, вже більш крутими схилами, й хоч дорога була викладена черепицею і були поручні, це не вселяло почуття безпеки, адже на такій висоті хочеться спертися на щось більш вагоме. На вершині гори - невеличкий майданчик, його зроблено так, щоб можна було ходити по колу й дивитися на місто, яке здається таким крихітним згори. Як пояснили львівські друзі, є дуже давня традиція: коли ти вперше приїздиш до Львова, то обов’язково маєш піднятися на цю гору та випити там шампанського для того, щоб потім знову повернутися до міста. Коли студенти поверталися додому, вирішили зайти до “Криївки” – це ніби ресторан у Львові, який знаходиться у підземеллі, і його відвідують націоналістично налаштовані люди. Вже на вході потрібно сказати пароль, без якого вас можуть вигнати копняками. Секретний пароль: "Слава Україні – Героям Слава!". У самому закладі досить багато різних пам’яток української повстанської армії. Страву подають у військовому посуді, є перевірка медовухою, а також тир, де кожен може перевірити свою влучність. Коли гості зі Східної України розрахувалися та вже вийшли із закладу, на сусідньому перехресті відбувалась жорстока бійка - 6 львів’ян проти 6 поляків. Що саме вони не поділили, та хто переміг - невідомо, але натовп вони зібрали чималий. Ботанічний сад Наступного дня студенти вирушили до Ботанічного саду. Йшли приблизно хвилин 20 через різні парки та садки, іноді схили були надто круті, було навіть трохи лячно, що можна впасти та покотитися вниз кубарем. Також проходили повз старий стадіон, який реконструювали. Як виявилося потім, цей стадіон викупив університет та намагається встигнути підготувати його до початку навчання. У Ботанічному саду луганцям показали домівки для комах, а також найстаріше дерево саду, ягідний тис, якому більше 300 років. Екскурсовод ледве встиг зупинити особливо допитливих гостей від поїдання ягід, декілька штук яких можуть вбити. Серед рослин, що були привезені з Африки та Австралії кумедно було побачити звичайний лопух, завбільшки майже 3 метри. Після прогулянки садом студентів повели в оранжереї. У саду їх цілих три, і в кожній свій клімат. Там росте евкаліпт, але, на жаль, без коал, різні пальми, але без кокосів, та ялинка, яка любить тепло та може скинути людині на голову 6-кілограмові шишки. Чудові відео студенти робили з мімозою сором'язливою, адже коли провести по її листкам, вони закривалися на декілька хвилин. Врешті не залишилося жодної відкритої гілочки, і останнім з охочих довелося почекати, аби трішки погратися з рослиною. Ввечері студенти ходили у заклад “Правда” - це кафе з живою оркестровою національною музикою. Ми там відпочили, але біля нього вже ніяких бійок не було. Сон в опері В останній день львівьских "канікул" значна частина студентської молоді не витримала іспиту великим мистецтвом. В опері люди просто засипали та ледь не хропіли на всю залу. Насправді, не тільки наші студенти, але й місцеві глядачі, незалежно від віку. Спостерігати за цим досить кумедно, аж до моменту, коли тебе самого не починає хилити у сон. Однак, коли кількість тих, хто заснув, сягнула максимуму, почав співати хор, який пробрав до самих кісток і, звичайно, збудив зал. Насправді, більшість із групи студентів такого раніше ніколи не бачили і не чули. Тож опера стала для наших земляків одним з яскравих вражень від цієї подорожі. Гостинні львів'яни Гостей зі Сходу здивував той факт, що в магазинах, кіосках, кафе та навіть просто на вулиці на них не дивилися косо через те, що говорили суржиком, а то й взагалі - російською. Навпаки, львів'яни завжди посміхалися та були дуже ввічливими й привітними. А найбільшим подивом був випадок, коли у кіоску продавець, з яким ще навіть не встигли привітатися, почав розмовляти російською. Тож у студентів склалось враження, що львів’яни досить добрі люди, які завжди підкажуть дорогу і зроблять це з посмішкою на обличчі, якою мовою ти б не говорив до них. Додому Мандрівка додому відрізнялася від дороги у львівьскому напрямку, адже сідали у потяг о 3 годині ночі, без сну, тому майже відразу всі полягали спати й спали майже до опівдня. Дуже вразило те, що у вагоні працював кондиціонер. Тож їхати й дивитися на Дніпро було одне задоволення, бо не жарко, не болить голова через спеку та нарешті відпочивають ноги від постійних екскурсій. Ми їхали у потязі, дивилися у вікно і думали про те, як було цікаво у Львові і що було б добре туди колись ще повернутися. Сергій Брюховецький Фото автора