Героя нашого матеріалу представники так званої «военной комендатуры города Старобельск луганской народной республики» забрали на перший допит прямо посеред міста на вулиці, коли той спілкувався з друзями. Був початок літа 2022 року. Люди у військовій формі назвали ім’я та прізвище хлопця та сказали, що він має їхати з ними. «Вибору в мене не було, тому я сів до них у машину, а їх військовий – в мою. Ми приїхали до будівлі відділку поліції, яку вони зайняли після окупації міста. Туди мене завели та почали допитувати про автомобіль. Казали, що авто, на якому я їжджу, належить військовослужбовцю. Звісно, я говорив що нічого про це не знаю, бо автомобіль купив через оголошення в інтернеті. Мене довго не тримали й близько 23:00 привезли додому, але сказали прийти наступного дня о шостій вечора», - згадує хлопець. Повезли в невідомому напрямку Наступного дня старобільчанин прийшов у призначений час до окупаційної комендатури. Прочекав у коридорі декілька годин. Коли його забрали до кабінету на допит, розмова була не новою. «Питали про татуювання, казали, що я нацист, питали про машину. Вони продовжували стояти на своєму та говорити, що машина належить військовому. Я ж своєю чергою казав, що нічого не знаю про це. Вони не повірили мені. Після допиту надягли наручники та мішок на голову, спустивши мене у підвальне приміщення, де я пробув декілька годин», - розповідає він. Далі нашого співбесідника завантажили в машину та повезли у невідомому напрямку. Він згадує, що дорога зайняла приблизно годину-півтори. Його завели в камеру, де залишили самого. По невеликому отвору в стіні він зрозумів, що на вулиці була глибока ніч і ліг спати. Наступного дня його ніхто не чіпав. Лише зайшли військові і запитали, чи живий. Ні того дня, ні наступного, їжі й води викраденому не давали. У камері він знайшов чиюсь пляшку і пив звідти. В туалет можна було ходити лише в пластмасові пляшки. Катували струмом та змусили «подарувати» авто На третю добу йому принесли папір, ручку та змусили написати пояснювальну на прізвище так званого «начальника военной части», ніби все добре і що він живий та здоровий. За годину після цього повели на допит. «Тут вже говорили по-іншому. Вони питали про друзів, які служать. Вони диктували багато прізвищ моїх знайомих. Змушували давати інформацію по ним. Я весь час відмовчувався. Типу я цього не знаю, з цим не спілкуюся і так далі. Знову ж почали за цю машину. Мої відповіді їх не задовольнили, тому вони перейшли до інших методів. Упродовж 30-50 хвилин пускали через мене струм. Спочатку клеми під’єднували до наручників, а потім - до мізинців. При цьому весь час кричали, погрожували вбити. Після цієї «бесіди» мене повели в камеру», - каже він. Як тільки старобільчанина відвели в камеру, знову принесли папір, де треба було написати те, що він розповів на допиті. Лише після цього окупанти вперше за три доби принесли поїсти – щось схоже на суп. «Потім мені знову надягли мішок на голову, наручники і посадили в машину. Коли я почув скрипучий звук воріт, то зрозумів, що мене привезли назад до Старобільська. Повели до якогось начальника, який сказав, що я маю написати заяву про те, що я дарую свій автомобіль на «користь молодої республіки». Крім того, вони ще й записали мене на відео, де я кажу, що зі мною все гаразд і що мене ніхто не катував. Лише після цього відвезли додому», - розповідає хлопець. Імена на стінах камери Окупанти заборонили хлопцю залишати окуповану територію, але йому вдалося виїхати, з другої спроби. «Мені, мабуть, ще пощастило, бо в тому підвалі багато кого тримали. Хоч я нічого і не чув, поки там перебував, але бачив. У моїй камері лежала військова форма наших хлопців, на стінах були імена та кількість днів, які їх там тримали. Судячи з записів, найбільше протримали якусь Наталю з Новоайдара – 32 дні. Ті, хто там були, залишали свої записи на стіні. Я знайшов під подушкою олівець, яким вони це робили. Я так і не дізнався де саме мене тримали. Але все тепер позаду», - додав старобільчанин. Ксенія Новицька Фото ілюстративне Читайте також: Побили, зґвалтували, закатували