Володимир Тращинський народився 14 червня 2001 року в Біловодському районі, Луганської області. Хлопчина навчався у Новоспасівській загальноосвітній школі I-III ступенів, у 2018 році здобув повну загальну середню освіту в комунальному закладі «Луганський обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус імені героїв Молодої гвардії». У 2022 році закінчив бакалаврат за професійною кваліфікацією «Бакалавр військового управління підрозділами десантно-штурмових військ, офіцер тактичного рівня» у Військовій академії в Одесі. Його вчителька, чиє ім’я ми не вказуватимемо з міркувань безпеки, згадує про Володимира як про світлу та дуже добру дитину. Хотів стати військовим «Він був сонечком. Усі були для нього друзями – і менші дітки, й однокласники, і старші, і навіть вчителі. Ставився до всіх однаково з повагою, з готовністю допомогти. У класі був одним з кращих учнів», - згадує жінка. Вона додає, що стати військовим – це свідомий вибір хлопчини. За її словами, з початком війни на сході у 2014 році, до їх школи часто приїжджали військові на різні заходи. Тому, на її думку, це могло стати остаточним аргументом у виборі майбутньої професії. «У нього була мета – стати потрібним своїй державі, знайти своє місце у суспільстві. Коли він мав канікули, то завжди заходив до школи і ми з ним говорили про життя. Вова наголошував, що військова справа для нього важлива. Так шкода мені, що йому довелося швидко подорослішати й відчути на собі необхідність цієї професії. Усім їм, хто зараз на передовій, і тим, хто вже не з нами», - сказала вона. Більшість однокласників Володимира обрали для себе такий же шлях – стали на захист Батьківщини і наразі перебувають на передовій. Помер у День народження мами через поранення Вова був не тільки сміливим військовим, а й люблячим сином. Валентина Калмикова, мама загиблого героя, розповідає, що з початку повномасштабного вторгнення він нічого їй не розповідав. «Ні слова не говорив: ні де він, ні що з ним. Звісно, через окупацію села, де ми проживали, Вова розумів, що до мене приходитимуть, тому лише писав, що у нього все добре. Мій син мене дуже любив. Оберігав від поганих новин. Він не любив, щоб я плакала, тому нічого і не розповідав», - згадує Валентина. Про смерть сина жінці повідомила знайома хлопця, яка додалася у Фейсбуці. Вона не мала точної інформації і ще один день Валентина жила з думкою, що це помилка. Але 26 вересня 2022 року один з командирів подзвонив і повідомив, що Вова загинув. «За кілька днів до цієї страшної звістки в мене на серці було не спокійно. 24 вересня був мій День народження й він мене не поздоровив. Я написала йому, але повідомлення не було доставлене. Через два дні я дізналася, що мого рідного сина більше немає…», - згадує мати Володимира. Валентина розповідає, що не дивлячись на окупацію, спочатку вона хотіла забрати тіло сина та поховати його вдома, але все ж таки відмовилася від цієї думки. «Я приїхала у Дніпро 5 жовтня, а вже наступного дня, 6 жовтня, я поховала свого синочка. Молодого, красивого, мужнього… Він отримав танкове поранення несумісне з життям у районі населеного пункту Новоселівка, що на Донеччині», - говорить жінка. Тращинський Володимир Вікторович, лейтенант за контрактом, командир 3 аеромобільної-десантної роти військової частини А0641 похований 6 жовтня 2022 року на Краснопільському кладовищі у м.Дніпро. «Я втратила сина, якого дуже любила. Я намагалася виховати його справжнім чоловіком, що було не просто, враховуючи відсутність батька у його житті з 4-х років. Мені це вдалося. Нам з ним це вдалося. А тепер він приходить до мене лише у снах… Такий же лагідний, заклопотаний, усміхнений… наче сонечко», - сказала Валентина. «Дитина роти»: так казали про Вову його побратими Смерть Володимира стала справжнім потрясінням і для всієї роти. Його побратим, друг з позивним Хоттабич, розповів, що Володимир був їх командиром. «Не дивлячись на свій вік, свою посаду, звання, він йшов у бій разом з усіма. Ніколи не ховався за спинами побратимів. Усі хлопці його дуже любили, поважали й завжди без додаткових питань виконували вказівки, бо були впевнені в його професійності та компетентності. Наш Треш, такий був у Вови позивний, був справжнім чоловіком, відважним воїном та людиною з великої літери. Таким ми його пам’ятатимемо завжди», - сказав Хоттабич. Ксенія Новицька Читайте також: До річниці звільнення Куп'янщини: розповідь жінки, що пережила окупацію