Той жахливий ранок для Володимира був болючим, як, певно, і для від справжніх українців. Новини про початок війни шокували і вибили землю з-під ніг. При цьому в його населеному пункті не було бойових дій, тому він майже не зазнав руйнувань. Окупація: пропонували співпрацю Дуже скоро населений пункт опинився в окупації. Російські загарбники досить швидко почали налагоджувати свої устої. Через тиждень після окупації вони вже розвісили свої ганчірки, які називають «флагами луганской народной рєспублікі і расєї», на більшості будівель державних структур. Не дуже зважаючи на основні проблеми (гуманітарні, медицину), окупанти зайнялись освітою - почали вербувати освітян на співпрацю. Вже в квітні директорка освітнього закладу, де працював Володимир, запропонувала продивжити навчати дітей. «Вона дуже просила залишитися. Для цього треба було написати «заяву». Я одразу сказав, що працювати не буду. Вона потім мене ще знову кликала, телефонувала, писала, але я для себе все вирішив одразу», - згадує вчитель. Заманити на роботу намагалися й обіцянками про велику зарплатню. «Тоді, в квітні, мені, як молодшому спеціалісту, пропонували десь 18-20 тисяч рублів на місяць. А от вчителям з вислугою років, я чув, що обіцяли до 40 тисяч. Наскільки вони виконують свої обіцянки – я не знаю. Майже ні з ким не спілкуюся з тих, хто залишився», - розповідає чоловік. Евакуація: спочатку не пройшов паспортний контроль Володимир чітко розумів, що треба виїжджати. Дочекавшись гарної нагоди, разом з іншими знайомими вирушив у путь. «Зібралися їхати тільки у серпні. Нас було п’ять чоловік у машині. Лише одного з нашої так би мовити команди забрали на допит, але у всіх знімали відбитки пальців. Мене ще «завернули» на етапі паспортного контролю», - згадує чоловік. Його просила почекати хвилин сорок. Йому не одразу сказали, що не так з ним чи його документами. Те, що він почув далі, шокувало його. «Виявляється, що в їх базі є повний мій тезка. В нас лише відрізняється одна цифра в даті народження. Вони подивилися його фото, глянули на мене і пропустили», - каже він. Далі вчитель з Луганщини доїхав зі своїми супутниками до москви, де пересів на автобус до Варшави. З Польщі чоловік вирушив до Німеччини, де й зупинився. Саша Кот Фото ілюстративне з мережі Інтернет