Указом Володимира Зеленського, президента України, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі прикордоннику третього загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса штаб-сержанту старобільчанину Дмитру Кушніру присвоєно звання Герой України. Про це повідомляє Східне регіональне управління ДПСУ. Нашого земляка нагородили у річницю повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну на Софійській площі у Києві. Дмитро із рук Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України отримав орден «Золота Зірка». Наводимо без змін фрагмент тексту, в якому на сторінці Східного регіонально управління ДПСУ описана частина історії Дмитра Кушніра: "Дмитро Кушнір підписав свій перший контракт влітку 2010 року. І розпочав службу в Луганському прикордонному загоні. Відділ прикордонної служби «Бірюково». Потім міжнародний пункт пропуску «Довжанський» на кордоні з росією. Так, це саме той пункт пропуску, який о 2014 році стане сумнозвісним. Сьогодні на його місці суцільні руїни. Коли о 2014 році на сході країни почалася війна, Дмитро Володимирович переводиться у мобільну заставу Луганського прикордонного загону. Згодом продовжує службу у прикордонній заставі швидкого реагування. Саме там він вперше зайнявся снайперською справою. У цього підрозділу були специфічні завдання. «Мілове, Троїцьке ми брали під свій контроль, спостерігаючи, аби ворожі розвідгрупи не заходили на нашу територію», – згадує ті часи прикордонник. А початок повномасштабної війни штаб-сержант Кушнір зустрів у відділі прикордонної служби «Щастя». Ми всі пам’ятаємо, як Україна підготувала до роботи контрольний пункт в’їзду/виїзду «Щастя», який мав би розпочати роботу на межі з непідконтрольною територією. Бойовики все тягнули час не погоджуючись на відкриття цього потрібного для звичайних людей пункту. Гаряча фаза війни, яка розпочалася 24 лютого, зруйнувала всі мирні плани. – Безумовно, що я мав уяву, як могли б розпочатися бойові дії. І у своїх внутрішніх прогнозах не помилився. Ми отримали наказ і 23 лютого о 22.00 були на позиціях. Чекали ворожі дрг. Інша справа, що я не міг і уявити, що ворог настільки безжалісно та масштабно почне знищувати українські міста. Суджу по тому ж Щастю. «Гради», «Урагани», ствольна артилерія, мінометні обстріли… Все це летіло не просто на наші голови. Йшло цілеспрямоване знищення міст та селищ, в тому числі й невеличкого Щастя. У перший день широкомасштабної війни обстріл почався о 4.50, а закінчилося о 10.30 ранку. Прикордонникам та іншим військовим заради збереження боєздатності підрозділів довелося виходити з міста. Це було вкрай важко. За словами штаб-сержанта Кушніра по основних шляхах вівся прицільний вогонь. Зустрівшись на краю Щастя з іншими групами прикордонників та отримавши підкріплення з боку Збройних сил, українські військові почали діяти. – Наш план був простий і нахабний одночасно. Було вирішено повернути контроль над містом Щастя. Ми знали, що туди зайшла ворожа бронетехніка. Танк та дві БМП. Приблизно знали їх місце розташування. Першу бойову машину піхоти ми знайшли швидко та підбили її. Шукали танк, але побачили другу БМП. Спостерігаючи за нею зрозуміли, що вона стояла без екіпажу. Це було нам на руку, адже ворога було неважко знайти та знешкодити. Так і вийшло. Неподалік, в одному з підвалів ми взяли у полон п’ять осіб. Четверо складали екіпаж покинутої бронетехніки, а п’ятий виявився з екіпажу іншої БМП, яку підбили раніше – згадує подробиці того дня Дмитро Кушнір. – П’ятеро противників, судячи з вилучених у них документів виявилися вояками з квазіреспублік, жителями Довжанська (колишній Свердловськ). Згодом, наскільки знаю, їх обміняли на наших хлопців. Українські сили оборони зайняли позиції в центральній частині Щастя. На той момент ворог зрозумів, що миттєвий план взяття містечка повністю провалився. І бронетехніка не допомогла взяти під контроль Щастя. Тому перейшли до звичної тактики: масований обстріл міста. – Невдовзі ми отримали наказ відійти від міста. Залишатися там було небезпечно для життя. Руйнування, які завдав ворог Щастю за одну добу постійними артилерійськими обстрілами були просто катастрофічні. Вночі 25 лютого ми покинули це місто – говорить Дмитро Володимирович. На початку березня підрозділ прикордонників, у склад якого входив і штаб-сержант Дмитро Кушнір обороняли ділянку фронту неподалік від міста Кремінна. – Ми займали опорний пункт на в’їзді у Кремінну. Наше завдання полягало у контролі цієї ділянки з метою не дати можливості противнику захопити залізничну колію. Від цього залежало забезпечення як самої Кремінної, так і міста Рубіжне. На той момент ми діяли разом з підрозділами Збройних сил та Національної гвардії – згадує події Дмитро Кушнір. Неподалік від українських позицій знаходився комплекс споруд. За радянські часи там розташовувався піонерський табір, згодом його перепрофілювали та зробили щось на кшталт будинку для людей похилого віку. За наявними даними там знаходилося не менше 60 осіб. І за звичаєм «другої армії світу», яка любить ховатися за спинами жінок, дітей та літніх людей, туди заїхали російські військові. – Кілька одиниць важкої бронетехніки, три вантажівки «Урал», приблизно 120 осіб особового складу зі зброєю, розташувалися на території цього комплексу. Їх завдання полягало у розгортанні трьох мінометних розрахунків, щоб вести прицільний обстріл як Кремінної, так і Рубіжного. Їм вкрай було важливо, аби ми залишили ці два міста. Ці нелюди розуміли, що вогонь у відповідь по місцю розташування цивільних людей ми не ведемо. Але нейтралізувати цю загрозу необхідно було за будь-яких умов, – говорить Дмитро Кушнір. – Розробивши детальний план, зведений підрозділ, до складу якого входили й прикордонники, на ранок 4 березня почав штурм позицій ворога. Він був певною несподіванкою для противника. «Ми знешкодили абсолютну всю ворожу техніку, було багато вбитих та поранених з боку росіян. Їх табір по суті перестав існувати. Саме в ці дні ми почали дізнаватися, що робили російські військові з цивільним населення Ірпеня та Бучі. Тому хлопці були дуже вмотивовані та безжалісні, – говорить прикордонник." Євген Голобородько Фото Східного регіонального управління ДПСУ