Марк Ніпрун народився та прожив значну частину свого життя в невеликому селі Плугатар Біловодської громади. “Ще коли йому було шість років, старші хлопці брали його із собою на футбольне поле біля дитячого садочка. Вони одразу поставили його, як то кажуть, на ворота. Оскільки Марк ще не дуже серйозно ставився до цих ігор, то просто вдягав гумові капці, які весь час з нього злітали під час гри”, — згадує його мама Наталія Ніпрун. Його першим провідником у світ футболу був дядько Тофіг, який на той час був у складі сільської команди. Згодом, після чергового матчу в Полтаві, один із гравців цієї команди скаже батькові Марка, що колись хлопець подавав йому м’ячі. Гравець усміхнеться, згадуючи часи, коли все було навпаки — ще зовсім недавно Марк стояв поруч із полем і сам подавав м’ячі під час ігор. З 8 років Марк почав займатися танцями. Батьки возили хлопця тричі на тиждень до районного центру на репетиції. Його колектив брав участь в обласних конкурсах, де посідав призові місця. Окупація, виїзд і пошуки себе Повномасштабне вторгнення застало хлопця та його родину вдома. Під час окупації родина зазнавала постійного тиску з боку окупаційної влади через свою активну проукраїнську позицію. Через кілька місяців їм вдалося покинути ТОТ, і якийсь час Марк із батьками та старшим братом жив за кордоном. У Латвії Марк спробував себе у боксі. Але це було не його, і любов до футболу знову взяла своє. Згодом, у 2023 році, родина повернулася в Україну й оселилася на Хмельниччині. Повернення до футболу Саме тоді у житті Марка знову зʼявився футбол. Він згадує, що по-справжньому захопився цією грою після постійних тренувань з хлопцями у літньому таборі у 2023 році. “Прийшов додому і сказав татові, що хочу записатися на футбол. Спочатку я пішов грати до Хмельницької дитячо-юнацької спортивної школи №1. Мені дуже сподобалося. Я набирався досвіду, тренувався, вдосконалював свої навички й виступав на турнірах. В основному як воротар. У 2024 році мені присвоїли звання “Найкращий гравець команди” під час футбольного турніру у Вінниці**”,** — розповідає хлопець. Того ж року він отримав нагороду у номінації “Кращий воротар” Шкільної ліги з футзалу Golden League серед юнаків 2010–2011 років народження закладів загальної середньої освіти Хмельницької громади. «Ліга Мрій» і футбольна академія Проте Марк зрозумів, що хоче рухатися далі та спробувати свої сили на вищому рівні. Разом із татом він поїхав на “Лігу Мрій” — турнір, де юні футболісти можуть заявити про себе та отримати можливість потрапити до професійних футбольних академій. “Памʼятаю, що тоді мене запрошували до “Динамо Київ”, “Шахтаря”, “ЛНЗ”, “Металіста 1925” й “Мункача”. Оскільки багато моїх друзів грали саме в “Мункачі”, я обрав цей футбольний клуб. І не пошкодував”, — каже він. За його словами, час в академії команди з Мукачевого став одним із найкращих періодів у його футбольному житті. Навчально-тренувальна база, професійні тренери, регулярні змагання та можливість щодня тренуватися у середовищі інших юних футболістів — усе це стало частиною його повсякдення. “Нас повністю забезпечували екіпіруванням, спортивною формою. В академії було триразове харчування, дуже смачне. На всі спортивні змагання ми їздили окремими новими вагонами, знову ж таки, з повноцінним харчуванням”. Новий вибір і мрія про професійний футбол Однак цього року футбольна академія припиняє роботу в Україні, і Марк знову опинився перед необхідністю робити вибір щодо свого майбутнього. Тепер йому доведеться шукати нову команду та можливість продовжити професійний розвиток. Він уже має пропозиції від українських та європейських команд. Для хлопця, який лише кілька років тому вперше прийшов на футбольне тренування, це черговий важливий етап. І відмовлятися від футболу він не збирається. Марк хоче продовжувати тренуватися, грати та з часом стати професійним футболістом. Водночас він уже думає й про те, що буде після завершення власної кар'єри. “Я хотів би бути тренером, щоб вчити дітей і ділитися з ними своїм досвідом”, — каже він. Марк пояснює, що хотів би працювати саме з дітьми, які так само, як і він, по-справжньому “горять футболом”. Він добре пам'ятає власні перші тренування, хвилювання перед змаганнями та момент, коли зрозумів, що хоче займатися футболом серйозно. Тому в майбутньому хоче стати для інших дітей тим наставником, який допоможе не лише навчитися добре грати, а й повірити у власні сили. Ксенія Новицька