Війна прийшла в життя сім’ї Зубар удруге. Спочатку у 2014 році, а тепер - 24 лютого поточного року. Спочатку воював, а потім волонтерив Як нам вдалося дізнатися у побратимів Олександра, в 2014 році з приходом до Старобільська 12-го та 13-го батальйонів він та інші його знайомі добровольці увійшли до особового складу батальйону. «Спочатку цей батальйон мав назву «Батальйон самооборони Луганської області», а потім, після першого бою у Новоайдарі 24 травня, отримав назву «Айдар», - розповідає товариш по службі, ім’я якого ми не вказуватимемо з міркувань безпеки. За його словами, загиблий захисник також приймав участь у визволенні міст Щастя, Золоте-4. Також неодноразово вони разом чергували на блокпостах. «Після звільнення цих та інших населених пунктів, у 2015 році він зі своєю дружиною Ольгою допомагали військовим як волонтери. Я особисто заїжджав до них додому і забирав ті смаколики, що вони приготували для наших захисників», - додав чоловік. Обороняв Луганщину На початку повномасштабного вторгнення Олександр і його побратим пішли в тероборону аби отримати зброю, щоб стати на захист рідної землі. Але автомати та гранати вони змогли отримати лише у Сєвєродонецьку. «Того дня Сашко повернувся у Старобільськ, а я поїхав до Києва, де і почався мій бойовий шлях. Єдине, що я знаю від нього напевно - що після захоплення міста вони поїхали на Сєвєродонецьк», - розповів його побратим. Помер через опіки Ворожа міна застала героя зі Старобільщини 3 липня на полі бою. «Саме за кермом 3 липня 2022 року і отримав поранення. Вони проїжджали повз три ряди мін, Саша був за кермом, два проїхали, а на третьому… Фугас вибухнув під колесом. Казав, що прийшов до тями і почав по-трохи вибиратися з машини, зачепився бронежилетом, потім каскою… Коли вибрався, на ньому були фактично одні берці – вся форма згоріла,» - цитує сайт Рівненької міської ради дружину Олександра - Ольгу. Далі чоловіка зі страшними опіками доправили до лікарню Дніпра. «Він був у реанімації, потім перевели в палату, а за тим якось швидко нас відправили у Рівне. Лікар відразу сказав, що ці опіки несуть загрозу для життя. Нажаль, так і вийшло…», - повідомляється на сайті. Довгі місяці лікарі боролися за життя Олександра Зубаря, але його серце зупинилося 7 жовтня. Переносили дату поховання За інформацією, розміщеною на сайті Рівненської міської ради, тіло чоловіка мали перевезти у Дніпро для поховання, де знаходилася його мати. Але через масовані ракетні обстріли з боку росії, цього не сталося. З Олександром Зубарем прощалися у Рівному 13 жовтня. Його поховали на кладовищі "Нове". Побратими запам’ятали його, як відданого своїй Батьківщині сина. «Ми завжди разом приймали участь у проукраїнських мітингах ще до початку бойових дій. Як військовий він завжди виконував поставлені йому задачі. Ніколи не ховався за спини других, йшов попереду. Сашко був гарною, чуйною людиною, справжнім патріотом. Таким він і залишиться у наших серцях», - додав військовий. Не тільки сміливим солдатом, а й справжнім господарем був О. Зубар. «Ми разом служили у 2014-2015 роках. Це була стійка, мужня, по-справжньому вільна людина. З загостреним відчуттям справедливості, борець. Здавалося, що нічого не може його зламати. У своєму оточенні він мав повагу та авторитет. Дуже сильно любив свою сім’ю і робив усе можливе аби вони жили щасливо у вільній та незалежній Україні. Сашко мав своє фермерське господарство. Важно працював у теплицях, обробляв поля. Важко усвідомлювати, що його більше не має з нами», - додав ще один побратим Олександра. Саша Кот Фото з сайту Рівненської міськради