"Я не вважаю себе волонтером, завжди кажу, що я помічниця для військових. Мені не потрібні нагороди й подяки, бо те, що я роблю, я роблю не для того, щоб мати відзнаки", — каже Оксана. Початок окупації та виїзд в нікуди На початку березня 2022 року російські окупанти поначипляли у Сватовому свої ганчирки та заявили, що тепер тут панує росія. Перед "офіціним" оголошенням російської влади, у місті відбулися кілька "переговорів" місцевих жителів з окупантами. Оксана Ракітіна якийсь час залишалася в окупованому Сватовому, проте переховувалася. Чутки про те, що її затримали та кинули на "підвал", розповсюджувалися містом. Навіть після того, як вона залишила Сватове, плітки про її "викрадення" продовжували розповсюджуватися. Російські окупанти таки прийшли до неї додому, але восени, коли родини Оксани та її самої в місті вже не було. На той час у її будинку жили вже не молоді люди з Рубіжного, які залишилися без власного житла та оселилися в Ракітіної з її дозволу. Росіяни првоели обшук та вигнали з будинку квартирантів. При цьому викрали зі системного блоку жорсткий диск, а з підвалу — грамоти. "Я виїхала 8 квітня з дітьми: двоє моїх і племінниця. Ми не могли там лишатися, в мене був більше страх за дітей, я дуже за них хвилювалася, бо мене вже розшукували. Той місяць, що ми були в окупації, я дуже рідко виходила з дому, а дітей взагалі не відпускала. Сиділи зі закритими вікнами, дверями, калітка на всі засови... За той місяць я спала лише один раз — у підвалі, коли був обстріл", — згадує сватівчанка. Своєї автівки у Оксани не було, а щоб виїхати з перевізниками була черга. Врешті решт вона зі своїми дітьми та племінницею поїхала до Дніпра. Нове життя "Коли ми їхали, ми навіть не знала, куди я їду. Планували залишитися в Дніпрі. Сестра мого нареченого, яка живе біля Дніпра, знайшла нам у місті житло, але поки ми їхали, туди заселилися інші люди", — розповідає Оксана. Поки вона з дітьми перебувала в дорозі, спілкувалася в месенджерах з друзями та знайомими, всі переживали, як вона, бо з містом давно не було зв'язку. Коли приїхала до родички, одна дівчина їй зателефонувала та родину до Луцька. Ракітіна погодилася й наступного дня поїхала на Волинь. Там дівчина зустріла їх та допомогла знайти житло. "Наступного дня по приїзду я зі старшим сином, йому тоді було 19 років, пішли по місцевим хабам шукати, де потрібна допомога. Так ми потрапили до "СпівДії". Я допомагала кейс-менеджером, син — на складі", — каже вона. Рік допомоги військовим Допомогати військовим Оксана Ракітіна почала 3 серпня 2022 року. Вона зізнається, що не планувала цього робити, проте зараз — це велика частина її життя. "Я боялася допомагати військовими, бо це — дуже велика відповідальність, тому всіляко відмовлялася від такої діяльності, коли просили якось допомогти. Сталося так, що одного разу я не змогла відмовити. До мене звернулася по допомогу моя племінниця, яка оголосила збір для військового зі Сватового. Їй лише 17 років на той час було. Я поділилася публікацією у соцмережах, почала занурюватися в тему", — згадує сватівчанка. Варто зауважити, що племінниця Оксани попросила її допомогти зі збором для 53-ї бригади, тієї самої, в якій служив наречений Ракітіної. Про нього вже понад 500 днів немає звістки. "53-я бригада. Сватівчани. Я не могла відмовити. І все закрутилося", — зазначила вона. Оксана не має великих меценатів, до яких можна було б звернутися про допомогу, ніколи не пропонувала допомогу місцева влада. "Зараз ми закрили 24-й збір. У нас є невеликі перерви між зборами, щоб людям дати відпочити. Останні чотири збори йшли важкенько. У січні, попри велику кількість свят, ми закрили чотири збори на дві машини, карабін і тепловізор. Суми були великі. На карабін тоді ми за два дні зібрали 135 тис. грн. А зараз за чотири дні збору — лише 40 тис. грн. Донатять практично одні й ті самі люди. І я по собі знаю, що ресурси в людей вичерпуються. Треба залучати більшу аудіторію, але це дуже складно. Я не можу сказати, що люди менше донатять. Є такі, що поки йде один збір, кидають по 100 грн. Але ж так не кожен може зробити. Рекордним був збір на чотири дрони, який тривав 33 дні. Це дуже довго. А паралельно збір йшов 42 дні, що теж дуже багато. До того ж раніше були крупніші донати, люди могли кинути і тисячу гривень, і 500 грн, і навіть, 3000 грн, 5000 грн. Зараз такі суми — велика рідкість", — поділилася Ракітіна особливістю своєї роботи. Командна робота Спочатку Оксана починала працювати з військовими сама, проте зараз членами своєї команди вона вважає всіх, хто їй допомогає. Наприклад, свого колишнього сусіда зі Сватового, який як і вона, переїхав до Луцька. "Я не розбираюся в машинах, до нього зверталася по допомогу з ремонтом машини, щоб він проконтролював на СТО. Як я можу сказати, що в нас не команда? Звичайно, команда. Є в нас сватівські волонтери Ірхи, які волонтерять з 2014 року. Один з підрозділів ми з ними спільно ведемо, разом закриваємо різні потреби військових. Звичано, ми з ними команда. Є в мене ще помічник по зборам з Харкова адвокат Олександр Заярний. Колись я допомогала йому зі зборами, потім допомогав мені він. Ми з ним в команді працюємо теж", — каже вона. Ракітіна вважає членами своєї команди всіх, хто допомагає не тільки закривати оголошені їй збори. Їхня команда — то і волонтери, що підтримують і діляться тим, що мають, то і просто люди, які допомагають. Найбільша мрія Як більшість жителів окупованих територій, Оксана також мріє повернутися додому. "Ми так тужимо за домом! Наскільки він нам дорогий. Раніше коли ми кудись їхали, то завжди знали, що ми повернемося. А зараз усвідомлення того, що ти не можеш туди повернутися — виклинює. То найбільша мрія", — поділилася вона емоціями. За її словами, є й ті, хто не хоче повертатися на батьківщину, в тому числі й військові. "Вони не хочуть повертатися додому, тому що розуміють, що там зараз дуже багато колаборантів та зрадників. Люди не хочуть з ними поруч жити", — пояснила сватівчанка. До речі: днями стартує збір на авто для 3 бату 25-ї Січеславської бригади, командир якої, між іншим - старобільчанин. Долучайтесь до допомоги нашим захисникам. Реквізити для донатів: картка Приватбанку 5168745125353471 банка в Моно Степан Андрющенко Читайте також: Окупанти знайшли у Старобільську "докази причетності американців до сучасної кризи"