До будинку приватного підприємця озброєні окупанти прийшли одразу після окупації Сватового. Не представившись, не пояснюючи, у чому його звинувачують, одразу стали питати, де зброя, де агітаційні матеріали й інше, паралельно проводячи обшук. Але Григорій не міг їм нічого сказати, і його забрали. “Мене привезли до будівлі податкової у Сватовому. Били, надягали пакет на голову, підключали струм до пальців, били шокером по голові та інше. Це тривало близько восьми годин. А потім перевезли до КПЗ, де я пробув ще якийсь час”, - розповів чоловік. Читали Євангеліє в надії врятувати життя У камері було двоє чоловіків. Один з них ледь не помер. “Йому обварили кипʼятком сідниці. Він хрипів, не вставав, три-чотири дні нічого не їв. У нашій камері лежало Євангеліє й інший співкамерник запропонував читати його - раптом допоможе. І ми по черзі читали - кілька днів. І він таки встав. Моя жінка приносила мені передачки, то він і їсти почав. От таке було”, - згадує Григорій. Йому теж погрожували кипʼятком - казали, що ошпарять руки. “Під час допиту підійшов військовий з чайником і запитав: варене чи смажене? Я ніяк не відреагував на його питання, саме тому мені, можливо, пощастило. Але руку мені таки зламали, бо не могли за спиною застібнути наручники”, - розповів він. У самій же камері були нелюдські умови - ні подушок, ні ковдри, тільки голі нари та скислий борщ один раз на день. Погрожували струмом Згодом Григорія повезли до Луганська, у СІЗО, де катування продовжилися. На одному з допитів його поклали на підлогу, наділи клеми на пальці й почали пропускати струм. Погрожували підʼєднати до геніталій, але не стали. При цьому постійно били. У багатьох інших полонених були перебиті барабанні перетинки. “Мене тримали до пізньої осені. Здається, у листопаді 2022 року відпустили. Сказали, що нічого на мене немає. Я дістався додому і став одразу планувати виїзд. Але на пункті пропуску мене не пропустили і довелося повернутися”, - сказав чоловік. Відпустили та знову увʼязнили З моменту повернення з полону пройшло 20 днів, коли за Григорієм знову приїхали російські солдати. Без будь-яких пояснень забрали до Луганська, де він провів ще 11 місяців у СІЗО. Там його оформили, як військовополоненого. “Мені нічого не інкримінували, ні в чому не звинувачували. На допитах все питали, де зброя, де військові, де агітаційні матеріали. На одному з таких допитів питали ще про те, хто у мене в Києві. Я їм відповів, що я не така важлива персона, щоб у мене там хтось був. То я так просто й сидів”, - згадує Григорій. Катували, розстрілювали, спалювали Побувавши у двох місцях ув’язнення в тимчасово окупованому Луганську, чоловік бачив своїх земляків, більшість з яких були цивільними. Всі вони піддавалися жорстоким тортурам. “Раз на тиждень нас виводили з камер й ставили обличчям до стіни. після чого починалися “виховні роботи” - солдати били нас кийками куди тільки могли. Я не один раз чув постріли у коридорі. Когось розстрілювали…”, - каже Григорій. Одного дня, чоловік памʼятає, коридори СІЗО наповнилися запахом гару. Коли ув’язнені побачили “баландбора” (мається на увазі той, хто розносить їжу - прим.ред.), то запитали його, що це там таке палять. “У нас нічого не горить, то крематорій привезли, вас і палять”, - відповів наглядач. Утримували і жінок У СІЗО тримали й жінок - окремо. Сам Григорій не чув жіночих голосів, але знав від своїх співкамерників, що їх тут утримують. Сватівчанин розповів, що з ним у камері було двоє чоловіків, яких забирали разом з дружинами. Одну з них відпустили раніше, а про долю іншої він не знає. “Одного змушували зізнатися в чомусь, і тоді відпустили б дружину, то він так і зробив. А в іншого - страшна історія. Його дружині налили гарячу воду на голову і в неї скочив волдир, то їй знімали скальп. Хлопці, які між собою спілкувалися й могли передавати новини, просили її чоловіку нічого не говорити про це.Чи жива вона залишилася, не знаю”, - розповів він. Лікувався цибулею Медичної допомоги там не надавали. Як розповів чоловік, у них в камері всі почали сильно кашляти й їх повели на флюорографію. Після обстеження хлопці просили якихось ліків, то їм відповіли, що вони мають радуватися, що їх не повезли у ярок. “На допиті мені заганяли шило під ніготь, через що він почорнів. Вони час від часу перевіряли стан полонених, аби при обміні чи перевірці не було слідів катувань. То на огляді мені сказали, як за пару днів не зійде, то відріжуть. Один із співкамерників сказав, що треба прикладати цибулю. Я почав лікувати так палець і це дійсно допомогло”, - розповів Григорій. Зміг покинути ТОТ Одного дня сватівчанина повели на черговий допит. У кабінеті було два чоловіки - один віку Григорія, а інший - молодий. Вони запитували у нього, чому він тут та робили вигляд, ніби хочуть розібратися в ситуації. “Проходить небагато часу і раптом мене з іншим співкамерником відпускають. Я знову опинився вдома, і не міг в це повірити”, - каже він. Кожного місяця після цього до його будинку навідувалися російські солдати. Іноді били, іноді залякували. Григорію пощастило зустріти жінку, яка допомогла знайти перевізника, аби той вивіз з тимчасово окупованої території. “Чесно? Я дуже боявся їхати знову. Бо там (в ув’язненні) серед нас були такі хлопці, яких привозили прямо з кордону. Я навіть, якщо можна так сказати, був до цього готовий. Але ні, через три години первірок мене пропустили”, - сказав Григорій. Зараз чоловік з родиною в безпеці. Після полону він має проблеми зі здоровʼям і потребує лікування. Виїхавши, Григорій звернувся до правоохоронних органів, аби свідчити про полон та злочини, які вчинялися проти нього. Світ має знати про кожну страшну історію. Про кожну зламану долю. І зупинити цю хворобу під назвою “руський мір”. Підготувала Ксенія Новицька Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.